Термін | Визначення

ТБ плеврит | це клінічна форма, що характеризується специфічним запаленням плеври й накопиченням ексудату в плевральній порожнині.

ТБ плеври | це клінічний варіант ексудативного плевриту, що характеризується специфічним дисемінованим ураженням листків плеври.

Емпієма (гнійний ТБ плеврит) | це клінічна форма ТБ плеври з накопиченням гнійного ексудату.

Зміст теми:

Туберкульозний плеврит – це клінічна форма, що характеризується специфічним запаленням плеври й накопиченням ексудату в плевральній порожнині.

Туберкульозні плеврити рідко бувають самостійною формою туберкульозу. Частіше вони супроводжують легеневий і позалегеневий ТБ. При ідіопатичних плевритах в легенях не вдається знайти осередок ТБ інфекції. Уперше пов’язав їх з ТБ Лаєннек, помітивши, що рано чи пізно обов’язково розвивався легеневий ТБ. Впродовж останніх років частота ТБ плевритів серед контингентів протитуберкульозних закладів становить близько 2 – 3%. Серед плевритів різної етіології ТБ складає близько 24%.

Патогенез, патоморфологія. Запальна реакція плеври зумовлена МБТ, що проникають у неї лімфогенним, гематогенним або контактним шляхами, та гіперсенсибілізацією плевральних листків продуктами діяльності МБТ. Провокуючими факторами, що сприяють розвитку плевриту, вважаються переохолодження, гіперінсоляція, фізичне перенавантаження, неповноцінне харчування.

Велику роль у патогенезі плевритів відіграє структура й особливості лімфообігу в плеврі. За нормальних умов у плевральній порожнині є невелика кількість серозної рідини (1-2 мл). При гіперсенсибілізації у відповідь на проникнення інфекції виникає гіперемія і розширення судин глибокого колагенового шару вісцерального листка плеври. З них у плевральну щілину випотіває рідина. Одночасно знижується всмоктувальна здатність парієтального листка плеври, а після утворення на її поверхні масивних нашарувань фібрину або казеозно-некротичних мас всмоктування рідини припиняється. Біопсією встановлено, що на плеврі під тонким шаром фібрину знаходяться дрібні ТБ горбики, найчастіше розсіяні на парієнтальній, діафрагмальній, і значно менше, на вісцеральній плеврі.

За патогенезом виділяють: алергічний, перифокальний плеврит та ТБ плеври.

Алергічний плеврит частіше буває при первинному ТБ як прояв гіперсенсибілізації плеври продуктами розпаду МБТ із віддаленого вогнища ТБ ураження. При ньому в плевральній рідині не знаходять МБТ.

Перифокальний плеврит розвивається в результаті поширення специфічного процесу на вісцеральну плевру із субплеврально розміщених фокусів ТБ запалення при різних формах ТБ легень. Тоді на обмеженій ділянці плеври розвивається специфічне запалення, яке в подальшому може стати причиною ексудації в плевральну порожнину.

ТБ плеври ускладнює переважно тяжкі форми дисемінованого ТБ або ТБ внутрішньо-грудних лімфовузлів, звідки МБТ ретроградно, лімфатичними шляхами досягають вісцеральної плеври. Він може бути і результатом прориву казеозного фокуса в легенях у плевральну порожнину. Для цієї форми характерні рясні висипання на плеврі ТБ горбиків, які можуть зливатися, утворюючи більші вузли з казеозно-некротичним центром. Якщо в плевральну порожнину проривається каверна, туди потрапляє її вміст і повітря, розвивається гнійний пневмоплеврит. Якщо протягом тривалого часу не вдається ліквідувати нориці, формується хронічна ТБ емпієма. Плевра значно потовщена, з часом у ній, поряд з ділянками запалення і казеозно-некротичними змінами, формується фіброз, звапнення і навіть окостеніння.

Клініка. В залежності від характеру враження плеврити ділять на сухі (фібринозні) та випотні (ексудативні).

При фібринозному плевриті на обмежених ділянках плеври виникають помірні запальні зміни, переважно продуктивного характеру, фібринозні нашарування. Сухий плеврит починається поступово, з’являється незначне погіршання стану хворого, субфебрильна температура тіла. Основними клінічними симптомами є біль у боці, сухий кашель. Біль локалізується відповідно до місця ураження. При верхівкових плевритах він іррадіює за ходом плечового сплетіння. При міжчасткових плевритах знаходять стійку больову точку між лопатками. При діафрагмальних і нижніх костальних плевритах біль буває подібним до того, який виникає при хворобах жовчних шляхів або нирок, при лівобічному костальному плевриті нагадує стенокардію. При нахилі тулуба в здоровий бік біль посилюється, тому що збільшується тертя між листками плеври. Іноді, намагаючись полегшити біль, хворі дихають неглибоко і часто.

При об’єктивному обстеженні спостерігають деяке відставання ураженої половини грудної клітки, при перкусії легеневий звук, обмежену рухливість нижнього легеневого краю. Аускультативно – шум тертя плеври. Рентгенологічно зміни не визначаються, окрім затримки рухливості діафрагми на ураженому боці. Лікують сухий плеврит як ТБ легень.

Ексудативні плеврити бувають серозні, серозно-фібринозні, геморагічні, гнійні, рідко - хільозні. Геморагічний і хільозний ексудати менш характерні для плевриту туб. етіології. Частіше геморагічний ексудат спостерігається при раковому плевриті. Хільозні плеврити (ексудати) частіше бувають при захворюванні крові і лімфогранульоматозі. Ексудат буває вільним або осумкованим, а за локалізацією - костальним, косто-діафрагмальним, діафрагмальним, міжчастковим, медіастинальним.

У перебігу ексудативних плевритів виділяють три стадії:

1) наростання клінічних проявів і накопичення ексудату;

2) стабілізації;

3) резорбції випоту й зникнення клінічних проявів.

Ексудативний плеврит протікає важче, ніж сухий. Початок гострий з вираженими симптомами інтоксикації. В плевральній порожнині накопичується ексудат. Він надавлює на легені і зміщує середостіння в здорову сторону. В нормі в плевральній порожнині є невелика кількість серозної рідини, яка випотіває із лімфатичних та кровоносних судин вісцеральної плеври. На парієнтальній плеврі є „люки”, які всмоктують рідину. При плевриті „люки” закупорюються фібрином і процес всмоктування плевральної рідини порушується.

Хворі скаржаться на високу температуру тіла до 390С, профузні поти, головний біль, слабкість, зниження апетиту, схуднення, підвищену дратівливість. Дуже рано з’являються локальні симптоми. Спочатку спостерігається біль колючого характеру у боці або під лопаткою, потім він зникає, змінюється відчуттям тяжкості в боку у зв’язку з накопиченням випоту. Біль в боці може бути дуже гострим, колючим, посилюватися під час глибокого вдиху, чхання, сміху, різких рухів, голосної розмови. Біль змушує хворих обмежувати амплітуду дихальних рухів, іноді інстинктивно здавлювати хворий бік рукою, туго бинтувати.