по 0,005 г, потім по 0,01 г 2—3 рази на добу Якщо седативні засоби не дають бажаного ефекту, призначають В-адреноблокатори: анаприлін, окспренолол. Анаприлін (обзидан, індерал, пропранолол) найефективніше діє у початкових стадіях хвороби. Препарат призначають усередину по 0,01 г 3—4 рази на до¬бу за 15—ЗО хв до іди. Застосовують препарати, що зменшують активність симпатичної частини вегетативної нервової системи — резерпін, раунатин. Резерпін виявляє заспокійливу і гіпотензивну дію. Хворим на гіпертонічну хворобу призначають по 0,1 мг.
(0,25 мг) резерпіну 2—3 рази на добу. Курс лікування — 2—3 міс. Медична сестра повинна попередити хворого, що гіпотензивна дія препарату розвивається поступово. Крім того, слід пам'ятати, що у разі приймання великих доз резерпіну можуть виникнути побічні явища, висипи на шкірі, кон'юнктивіт, біль у шлунку, пронос, сповільнення пульсу. Хороший ефект дає застосування сечогінних препаратів (гіпогіазид по 0,1 г 1 раз на добу зранку, лазикс по 0,02 г 2 рази на добу, урегіт по 0,025 г 2 рази на добу). Крім цих препаратів можна призначити антагоністи альдостерону, які затримують в організмі калій: спіронолактон (верошпірон) по 0,1—0,2 г на добу в 3 прийоми, триамтерен (приспан) по 0,04—0,1—0,2 г у 2 прийоми після сніданку і обіду. Якщо така терапія неефективна, особливо у людей середнього та похилого віку, призначають клофелін (гемітон, катапресан) по 0,000075 г 2 рази на добу. Дільнична медична сестра повинна попередити хворого, що у разі раптового припинення лікування клофеліном може розвинутись гіпертонічний криз.
Під час виникнення гіпертонічного кризу хворому слід забезпечити фізичний і психічний спокій. До ніг прикласти грілки або зробити гарячі ножні ванни На голову покласти рушник, змочений холодною водою, вздовж хребта гірчичники. Внутрішньовенне застосовують 2—3 мл 1 % розчину дібазолу, 2 мл 5 % розчину пентаміну на ізотонічному розчині натрію хлориду; вводять повільно, контролюючи тиск. За відсутності ефекту роблять кровопускання (300—400 мл) або ставлять п'явки. Проведення кровопускання особливо необхідне, якщо гіпертонічний криз ускладнюється серцевою астмою.
У разі збудження слід застосовувати седативні та снодійні препарати.
Окрім медикаментозних препаратів хворим на гіпертонічну хворобу призначають фізіотерапевтичні процедури, лікувальну фізкультуру.
І. Немедикаментозні заходи:
0. Дієта (обмеження кухонної солі до 4-6 г/добу, алкоголю, тваринних жирів).
0. Зменшення маси тіла.
0. Відмова від тютюнопаління.
0. Динамічне фізичне навантаження.
0. Фітотерапія, голкорефлексотерапія, психотерапія, аутотренінг.
ІІ. Медикаментозні заходи:
- препарати першої ланки:
1. Діуретики
2. Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ
3. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту
4. Антагоністи кальцію тривалої дії
5. в-адреноблокатори
- препарати другої ланки:
1. б1-адреноблокатори алкалоїди раувольфії центральні (б2-агоністи (клонідин, гуанабенз, гуанфацин, метилдопа),
2. прямі вазодилятатори (гідралазин, міноксиділ).
Діуретики широко застосовуються як препарати першої лінії. Доведено, що тіазидові діуретики запобігають розвитку серцево-судинних ускладнень при АГ, особливо мозкового інсульту. Основними особливостями
артеріальної гіпертензії, які потребують призначення діуретиків або на тлі яких діуретики більш ефективні, є:
•
похилий вік;
•
ізольована систолічна гіпертензія;
•
затримка рідини та ознаки гіперволемії (набряки, пастозність);
•
супутня серцева недостатність (петльові діуретики);
•
супутня ниркова недостатність (петльові діуретики);
•
остеопороз;
•
гіперальдостеронізм (спіронолактон).
Діуретики знижують тиск завдяки зменшенню реабсорбції натрію та води, а при тривалому застосуванні - зниженню судинного опору, що є основою їх антигіпертензивного ефекту. Найбільш прийнятними для лікування артеріальної гіпертензії є тіазидові та тіазидоподібні діуретики.
Призначаються у невеликих дозах (наприклад, гідрохлортіазид - 12.5 мг на добу щоденно, індапамід 1,5 або навіть 0,625 мг). Збільшення дози значно підвищує імовірність побічних явищ. Тривалість дії гідрохлортіазиду - 12-18 годин, тому він може призначатися один раз на добу, а хлорталідон, який має пролонговану дію, - один раз на 2 - 3 доби. Для попередження втрати калію рекомендується тіазидові діуретики комбінувати з калійзберігаючими препаратами (амілорід, тріамтерен) або з антагоністами альдостерону (верошпірон), крім тих випадків, коли діуретики призначаються в низьких дозах (6,5-12,5 мг/добу) або в комбінації з інгібітором АПФ.
Петльові діуретики (фуросемід, буметанід, етакринова кислота) застосовуються для лікування АГ при наявності ниркової недостатності, що супроводжується підвищенням креатиніну крові до 2.5 мг/дл (220 мкмоль/л) і вище, а також у хворих із серцевою недостатністю, коли тіазидові діуретики неефективні. Основні негативні ефекти діуретиків - гіпокаліємія та несприятливий вплив на обмін глюкози та ліпідів. Винятком є індапамід та індапамід-ретард, який не справляє негативного впливу на вуглеводний та ліпідний обмін.
Бета-адреноблокатори
Препарати цієї групи також сприяють зниженню серцево-судинної захворюваності та смертності. Вони, на відміну від препаратів інших груп, запобігають розвитку фатальних та нефатальних порушень коронарного кровообігу у хворих, які перенесли інфаркт міокарда. Бета-адреноблокаторам слід надавати перевагу за наявності таких особливостей хворого:*
молодий та середній вік;
•
ознаки гіперсимпатикотонії (тахікардія, високий пульсовий тиск, гіперкінетичний гемодинамічний синдром);
•
супутня ішемічна хвороба серця (стенокардія та інфаркт міокарда
•
супутня передсердна та шлуночкова екстрасистолія та тахікардії
•
гіпертиреоз;
•
мігрень;
•
серцева недостатність (при жорсткому слідуванні правилам призначення);
•
гіпертензія у передопераційному або післяопераційному періоді.
Бета-адреноблокатори знижують АТ завдяки зменшенню серцевого викиду та пригніченню секреції реніну. Для лікування АГ застосовуються всі групи бета-адреноблокаторів: селективні та неселективні, із внутрішньою симпатоміметичною дією та без неї. В еквівалентних дозах вони дають схожий антигіпертензивний ефект. Бета-адреноблокатори із альфа-блокуючими властивостями (лабеталол, карведілол) справляють більш сильну антигіпертензивну дію. Небажанами ефектами бета-адреноблокаторів є бронхоконстрикторна дія, погіршення провідності в міокарді та периферичного кровообігу, негативний вплив на метаболізм глюкози і ліпідів. Бета-адреноблокатори, які мають вазодилатуючі властивості (карведілол, небіволол, целіпролол) не дають несприятливих метаболічних ефектів.
Антагоністи кальцію розділяють на 3 групи: фенілалкіламіни (верапаміл, галопаміл), похідні бензотіазепіну (ділтіазем) та дигідропирідини. Перевагу антагоністам кальцію слід надавати у таких випадках:
•
середній та похилий вік;
•
ізольована систолічна гіпертензія;
•
цукровий діабет;
•
дисліпідемія;
•
ураження паренхіми нирок;
•
стабільна стенокардія;*
суправентрикулярна тахікардія та екстрасистолія (верапаміл, дилтіазем);*
порушення периферичного