Типологія систем охорони здоров'я й організаційно-правове поле медичних послуг

Оптимальне функціонування суб'єктів охорони здоров'я в поле суспільних відносин, що спираються на гуманістичні цінності і сучасні правові норми, є відповідності сутності і структури охорони здоров'я, як системи умовно відособленої, об'єктивним реаліями визначеного зовнішнього середовища, в умовах якої відбувається життєдіяльність цієї системи.

Простіше говорячи, реформована а тим більше в перспективі остаточно сформована, система охорона здоров'я в цілому, складові її суб'єкти і їхні відносини не повинні входити в протиріччя, як із загальними конституційними основами держави, так і з конституційними гарантіями прав громадян на охорону здоров'я і медичну допомогу. При виникненні і розкриття таких можливих протиріч необхідно привести систему охорони здоров'я і, зокрема, зовнішні і внутрішні форми і відносини її суб'єктів, у відповідність з основними умовами суспільного середовища. У цьому змісті, побудова потрібної моделі охорони здоров'я є процесом у високому ступені активним, а вільний розвиток такої системи стає деякою мірою регульованому процесом.

Таке правове регулювання форм і методів надання медичної допомоги і надання медичних послуг відповідно до визначених основних законодавчих норм, власне кажучи повинно відображати об'єктивну сутність і сучасний стан соціально-економічної системи, що забезпечує охорону здоров'я населення. Концептуальне окреслення такої системи, переказ їй форми, що відповідає визначеним цілям, розкриття і розуміння об'єктивної сутності – наближає становлення нової парадигма охорони здоров'я й у теж час визначає побудову адекватної моделі правових характеристик.

У залежності від правильності розуміння сучасної сутності системи охорони здоров'я вибудовується логіка її правових визначень. У свою чергу, алогічність таких визначень, зв'язана з наявністю не знятих внутрішніх протиріч системи, указує на те, що представлена сутність системи охорони здоров'я, її можливі моделі виявляються самі по собі суперечливими і нелогічними.

Розуміння сутності досліджуваної системи охорони здоров'я як однієї із соціально-економічних структур державного устрою, побудові адекватних цьому розумінню моделей, у тому числі і правовий, важно не тільки з гносеологічних позицій, але і є діючим механізмом формування самої системи. Організаційно-правове середовище активно формує структуру і визначають сутність охорони здоров'я, як системи

Досліджуючи вітчизняну систему охорони здоров'я, що функціонує в реаліях соціально-економічної трансформації суспільства й в умовах реально діючого правового поля, Найговзіна Н.Б. і Ковалевский М.А. [1] розкривають безліч протиріч між дійсною формою і сутністю самої системи охорони здоров'я і положеннями поточного законодавства. Авторами не безрезультатно починаються спроби зняти ці протиріччя, шляхом відмовлення від об'єктного й організаційного підходу у визначенні охорони здоров'я. Пропонується наступне зміст поняття “система охорони здоров'я”: система охорони здоров'я – це система відношень що мають метою охорону здоров'я людини, а ее сучасна форма в нашій державі представляється як державно-муніципальна (публічна) система охорони здоров'я Російської Федерації. За нашим переконанням, такий підхід є прогресивним кроком убік визнання і забезпечення абсолютних пріоритетів суб'єктів системи (лікаря і пацієнта). На жаль, надалі авторами правова модель системи будується й улаштовується, виходячи не із сутності відношень, а з класичного структурування системи і представляється у формі визначених рівнів (підсистем):

Крім того, автори відособлений виділяють і досліджують систему обов'язкового медичного страхування і діяльність приватних заснувань охорони здоров'я. На жаль, подібний методологічний підхід споконвічно представляє систему охорони здоров'я як структуровану за формою, а не по сутності і не дозволяє зняти безліч протиріч при побудові прийнятної логічно цільної правової моделі.

Як показує вивчення літературних джерел, спираючи на подібний принцип, що укладається в основі своєї структурну, формотворну сутність, будуються багато відомі типологій систем охорони здоров'я.

Так M.G.Field [2] з погляду соціально-політичної структури суспільства умовно виділяє п'ять типів систем охорони здоров'я: 1) класична (неупорядкована), 2) плюралістична, 3) страхова, 4) національна, 5) соціалістична.

М.Фотакі [3] розглядає сучасні системи охорони здоров'я, спираючи на категорію країн, віднесених до різних рівнів соціального розвитку. Таким чином, виділяються наступні моделі: 1) універсальна (модель Бевериджа), 2) соціального страхування (модель Бісмарка), 3) “південна модель” (Іспанія, Португалія, Греція і частково Італія), 4) інституціональна чи соціал-демократична “скандинавська модель”, 5) ліберальна (залишкового соціального забезпечення), 6) консервативна корпоративна (Японія), 7) латиноамериканська, 8) системи охорони здоров'я індустріальних держав Східної Азії, 9) системи охорони здоров'я країн з перехідною економікою.

Ближче усього до сутності отношений в охороні здоров'я наближаються О.П.Щепин, В.Б.Філатов, Я.Д.Погорєлов і ін. [4], пропонуючи розрізняти три основних типи систем охорони здоров'я: а) утилітарну, б) комунітарну, в) ліберальну, відповідно до того, як Г.Жаркович зі співавторами [5] визначає суспільні цінності “благополучного суспільства”.

На нашу думку, у сучасному підході до типології систем охорони здоров'я, споконвічно повинні переважати правові характеристики універсальних отношений лікаря і пацієнта, у свою чергу визначені фундаментальними (конституційними) свободами особи.

Адекватну цим волям сучасну модель системи охорони здоров'я, описану й укладену в законодавчу “оболонку”, необхідно будувати виходячи саме їх такого принципового підходу.

Шлях же споконвічного пошуку прогресивних правових визначень у рамках консервативних форм системи охорони здоров'я і її підсистем – неминуче дослідницьку думку приведе в тупик.

З погляду наукової методології не має значення, яка формалізована структурна одиниця сутності взаємин лікаря і пацієнта, у найменшому ступені обмежуюча свободу особи, буде покладена в основу моделі системи охорони здоров'я. Важно то, щоб конкретна форма таких взаємин суб'єктів системи, з одного боку, не порушувала конституційних прав будь-якої особистості, як громадянина і суб'єкта