Як керувати розбалансованими системами охорони здоров'я

У сучасних умовах корінних суспільних перетворень вивчення проблем керування складними соціально-економічними системами, до яких зокрема відноситься й охорона здоров'я, важко переоцінити.

Криза вітчизняної охорони здоров'я як соціально-економічної галузі, при всіх інших складових, викликаний як загальним економічним становищем економіки країни так і не досконалістю принципів і адекватних методів керування в умовах ринку медичних послуг, що формується.

У теоретичних і організаційних основах керування системою охорони здоров'я залишаються не до кінця реалізованими дослідження проблем керування лікувально-профілактичними заснуваннями в умовах якісно різноманітних економічних ситуацій.

Пророблення напрямків і реалізація наукового пошуку альтернативних моделей систем охорони здоров'я, їхнє можливе вивчення і вироблення наукових методів керування такими системами – є однієї з актуальних задач сучасних досліджень.

Методи економічного і математичного моделювання в області охорони здоров'я дозволяли вже в 60-і роки забезпечити в додатку до медицини моделювання альтернативних систем організації і керування охороною здоров'я.

Спроби окремих дослідників минулого розвивати науковий пошук у цьому напрямку порию наштовхувалися на догматичні установки централізованих державних і адміністративних методів керування, що, на нашу думку, утрудняло прийняття науково обґрунтованих і спрогнозовано можливих (і неможливих) шляхів розвитку охорони здоров'я, як системи.

Вітчизняна охорона здоров'я, виявившись в останнім десятилітті ХХ століття в умовах галузі, що загальмували тупикове розвитку, і демонтажу адміністративно-управлінських методів, замість не одержало універсальних, однозначно трактованих, заздалегідь теоретично розроблених принципів і форм керування.

Реформована система охорони здоров'я і не могла одержати, а тим більше реалізувати очікувані єдині принципи посібника, тому що акцент пріоритетності управлінських рішень зрушився з загальнодержавного рівня на регіональний і закладів.

Конкретні лікувально-профілактичні заснування і галузь у цілому з метою виживання і функціонування в умовах якісно змінилася соціально-економічної системи вимагали керування, що спирається на адекватні методи.

У нішу, що утворилася, заюшила лавина “доморослих” обґрунтувань і прийомів, що декларативно припускає наукові методи керування в сучасних умовах. Наукова неспроможність більшості з них, з одного боку, як і випливало очікувати, не вирішила як часток так і загальних проблем керування і привела систему до ще більш хитливого стану, з іншого боку - дало в руки крайнім опонентам реформ аргумент у відстоюванні пріоритетності засобів адміністративного, а не економічного керування охороною здоров'я.

Прикладний досвід застосування окремих прогресивних методів керування в охороні здоров'я виявився неспроможним і в силу таких об'єктивних причин, як ще не до кінця соціального середовища змінився, що статус зовнішньої, складові підсистеми якої тим чи іншим способом впливають на охорону здоров'я.

Як відомо, керування відносно стабільними організаційними структурами детерміновано більш-менш однозначно позначеним зворотним зв'язком. Прийняті і реалізовані управлінські рішення в таких системах з високою часткою адекватності калібруються”, при іншими рівних, результатами, отриманими на основі статистичного методу дослідження.

Класичний науковий інструментарій соціальної гігієни й організації охорони здоров'я, до якого в першу чергу віднесений статистичний метод, на нашу думку, у додатку до вкрай розбалансованих систем, як видно, не може коректно використовуватися для прийняття оперативних управлінських рішень. У кращому випадку, з визначеною часткою запізнювання він лише дозволяє відобразити поточне критичний стан конкретної системи.

Крім того, метод наукового прогнозу, що беззастережно спирається на статистичні дані, у нестабільній ситуації системи практично зводиться до нуля, через неадекватність конкретних даних ситуації, що змінилася.

Саме ці моменти, поряд з іншими, є причинами не виправданих надій при реалізації реформ вітчизняної охорони здоров'я.

І до всього іншого - ні в академічному, ні в прикладному планах не дається рішення проблем керування, з метою приведення такої розбалансованої системи у відносно рівноважний стан.

У цьому криється, за нашим переконанням, одна з причин не досконалості методів і форм керування при впровадженні системи обов'язкового медичного страхування: варто припустити, що керування системою здійснюється неадекватними методами, що спираються на “запізнілу” інформацію, в остаточному підсумку, що приводить до помилкових висновків по ефективності реалізованих управлінських рішень.

У вкрай нестабільних, розбалансованих системах причинно-наслідкові зв'язки між інформацією про стан функціонування такої системи, ухваленні управлінського рішення й одержанні результатів настільки різноманітні і хитливі, що, або не дозволяють зробити науково обґрунтований висновок про дію прийнятого управлінського рішення, або висновок цей по суті своєї виявляється не об'єктивним.

Лише при відносній стабілізації системи, навіть у неоптимальному її стані, удається коректно оцінити результативність прийнятого управлінського рішення. На жаль, прикладний критерій пошуку істинності прийнятого управлінського рішення економічно є вкрай не ефективним, як з погляду оперативності, так і з погляду фінансових, матеріальних і кадрових витрат.

Таким чином, необхідно укласти, що принципи керування в період реформування системи охорони здоров'я в цілому, з одного боку, повинні інтегрувати оптимальні методи і форми керування на рівні конкретного складового суб'єкта системи, з іншого боку - відповідати вимогам по прийняттю адекватних управлінських рішень, що дозволяють підтримувати функціонування
системи у відносно стабільному й оптимально функціональному стані.

Дозвіл протиріччя між задачами по керуванню з метою приведення хитливої соціально-економічної системи у відносно рівноважний стан і неможливістю одержання оперативної достовірної інформації про конкретний стан її функціонуванні, можливо різними методологічними підходами до основного з який варто віднести: