До першої групи відносять гострий мієлобластний лейкоз з його субваріантами: мієломонобластним, промієлоцитарним, монобластним і еритробластним.

До другої групи включені гострий лімфобластний лейкоз і гострий недиференційований лейкоз.

Дана класифікація створена на основі цитологічних і цитохімічних особливостей бластних клітин [29].

Найбільш характерна особливість, властива типовим формам гострого лейкозу – це поява в крові родоначальних клітин: гемоцитобластів, мієлобластів, лімфобластів. Але бластоз кісткового мозку не завжди супроводжується виходом бластів в кров. Клітинний склад кісткового мозку і периферійної крові повної аналогії не має. На початку хвороби кількість бластів в пункт аті кісткового мозку може складати 10-20%, а по мірі розвитку тотальної бластної інфільтрації – до 98-100% [13].

Динаміка клінічних і гематологічних показників при лімфобластному і мієлобластному варіантах гострого лейкозу.

В 1964 році в Кембриджі була визначена цитохімічна характеристика кожної з форм гострого лейкозу [Hayhoc et. al., 1964], яка дала можливість їх класифікувати [22].

Гострий мієлобластний лейкоз (ГМЛ) – найбільш частий серед дорослих варіант гострого лейкозу, який дебютує чи симптомами недостатності кровотворення (тромбоцитопенічний синдром, явища гранулоцитопенії), чи виявляється при випадковому дослідженні крові [38].

В даний час ГМЛ розглядається як злоякісна проліферація кровотворних клітин, що виникає внаслідок соматичної мутації в одній стовбуровій клітині, нащадки якої формують лейкемічний клон. Необхідною умовою розвитку лейкемічного клону є порушення процесів клітинної диференціації і проліферації з накопиченням недозрілих форм кровотворних клітин [5].

ГМЛ виявляється у 50-60% хворих. Вік майже половини хворих перевищує 40 років. Даний варіант гострого лейкозу характеризується прогресивним перебігом, вираженого інтоксикацією і клінічною декомпенсацією процесу, яка наступає дуже швидко: виражена анемія і тромбоцитопенія з геморагічними проявами, виразково-некротичне ураження шкіри і слизових. Нерідко відмічається гіперплазія ясен і мигдаликів (у 10% хворих); печінка і селезінка збільшуються в різному ступені і непостійно, лімфатичні вузли гіперплазовані у половини хворих [3].

В периферійній крові, на відміну від лімфобластного типу лейкозу, нерідко з моменту появи бластних клітин відмічається в тому чи іншому ступені пригнічення кровотворення: помірна анемія, тромбоцитопенія [15]. Число лейкоцитів коливається в широких межах. алейкемічні форми зустрічаються рідко (16%). Основну масу в кістковому мозку складають бластні клітини. У більшості хворих відсоток бластних клітин складає 50-60 в гематограмі і 80-90 в пунктаті кісткового мозку [38].

Цей варіант лейкозу характеризується малою вираженістю поза кісткової інфільтрації [10]. Як правило, виявляється лейкозна інфільтрація в селезінці, печінці. легенях і інших органах. Лейкозна інфільтрація печінки і дистрофічні зміни органу приводять нерідко до печінкової недостатності, що є безпосередньою причиною смерті у 11% хворих ГМЛ. Причинами смерті при ГМЛ можуть бути також пневмонії (43%), прогресування лейкозу (24%), геморагії (20%). Середня тривалість життя хворих ГМЛ складає 8,21,3 міс., що вдвічі менше, ніж при гострому лімфобластному лейкозі [5].

Перебіг ГМЛ більш злоякісний, ніж ГЛЛ, ремісії досягаються рідше. В середньому, частота повних ремісій при ГМЛ коливається від 30 до 50%. Апластична анемія в випадку досягнення ремісії переходить в ГМЛ [24].

Мієломонобластний тип гострого лейкозу – являється субваріантом ГМЛ, який зустрічається від 28-80%. Середній вік хворих старший, ніж при ГМЛ [23]. Переважають симптоми, обумовлені пригніченням нормальних ростків кровотворення. Характеризується більш вираженими симптомами інтоксикації і клінічної декомпенсації у всіх хворих, сильною анемією, геморагічним діатезом, частими виразково-некротичними змінами шкіри і слизових, різкою гіперплазією ясен і мигдаликів [31]. Для лейкозу мієломонобластиного типу характерна наявність двох різновидностей бластних клітин, що нагадує мієлобласти і моноцити. Тривалість життя хворих значно коротша, ніж при ГМЛ. Ця різновидність гострого лейкозу більш резистентна до терапії і рідше дає ремісії, ніж ГМЛ. Так само проявляється і монобластичний тип гострого лейкозу [35].

Промієлоцитарний тип гострого лейкозу відрізняється різкою злоякісністю перебігу і швидким наростанням патологічної симптоматики, важкою інтоксикацією, високою температурою, глибокою анемією, інтенсивними геморагічними проявами, які частіше всього служать причиною смерті через 1-1,5 міс. від початку захворювання. Ремісії досягаються у 60% хворих [22]. Бластні клітини в гематограмі і мієлограмі складають 50-60%[3].

Еритромієлоз – субваріант ГМЛ. Зустрічається рідко в 1-2% випадків. Частіше всього початок хвороби характеризується анемічним синдромом [5]. В мієлограмі виявляється збільшення клітин червоного ряду. Бластні елементи представлені двома клітинними формами – мієлобластами і еритронормобластами. В крові нараховується від 20-80% еритронормобластів [2]. Повна ремісія рідко досягається при цьому варіанті гострого лейкозу, але захворювання не відрізняється швидким прогресуванням і середня тривалість життя у 20% хворих складає біля 18 міс. (Ellison, 1973) [10].

Гострий лімфобластний лейкоз (ГЛЛ) по сучасним уявленням розглядається як клональна проліферація недозрілих лімфопатичних попередників, які на морфологічному рівні розпізнаються як лейкемічні лімфобласти [4].

ГЛЛ зустрічається в 5 разів частіше в дитячому віці: частота його у дітей складає 80%, у дорослих – 15%, переважає в юнацькому віці. По клінічним проявам, чутливості до терапії їх перебігу виділяють дитячий (до 25 років) і дорослий варіант ГЛЛ. ГЛЛ характеризуються помірно прогресуючим перебігом захворювання, збереженням відносно задовільного стану і самопочуття хворих [26]. Особливість клінічної картини проявляється в збільшенні лімфатичних вузлів, селезінки, печінки і метастазування в яєчки і мозкові оболонки. Розвиток нейролейкемії наступає переважно при ГЛЛ, частота її у дітей досягає 65%. позакістковомозкові метастази при цій формі лейкозу мають суттєво кращий прогноз, ніж при мієлобластному. У пацієнтів старше 20-25 років відмінності між лімфобластним і мієлобластним гострим лейкозом поступово стираються [30].

Геморагічні прояви у вигляді дрібноточкових і плямистих шкірних крововиливів спостерігаються майже у половини хворих, однак лише в одиничних випадках геморагічний синдром домінує в вигляді маткових,