Цей збудник називається Yersinia реstis - збудник чуми - антропонозної інфекції.

Чума належить до карантинних хвороб, на які поширюються міжнародні санітарні правила. Усією протиепідемічною роботою керує міністр охорони здоров'я або головний державний санітарний лікар держави. Усі рішення та комплексний план щодо ліквідації осередку затверджують на надзвичайній протиепідемічній комісії. Такі заходи спрямовані на:

1. запобіганню занесенню інфекції з-за кордону - з цією метою створено протичумні станції, в обласних санепідемстанціях є відділи особливо небезпечних інфекцій. На державному кордоні створено санітарно-контрольні пункти, які зобов'язані виявляти підозрілих на особливо-небезпечну інфекцію.

2. Оздоровлення природних осередків чуми і ліквідація природного осередку чуми - визначають видовий і кількісний склад тварин, які є джерелами збудника, наявність на них бліх, і їхню зараженість. Виконують дератизаційні і дезинсекційні заходи, що дозволяють припинити циркуляцію збудників чуми.

3. Екстренна профілактика в разі виявлення хворого на чуму: негайна його ізоляція і лікування:

- виявлення і госпіталізація осіб, підозрілих на чуму у провізорні шпиталі виявлення і розміщення протягом 6 діб в ізоляторі усіх, хто мав контакт з трупами померлих чи їх речами

- встановлення територіального карантину

- подвірні обходи з вимірюванням температури тіла (тричі на добу) усіх мешканців населеного пункту, неблагополучного по чумі;

- дератизацію в осередку (знищення гризунів)

- заключна дезинфекція в осередку 5% розчином фенолу, чи 3% розчином хлораміну

- вакцинація населення визначених територій (сухою живою протичумною вакциною)

- вакцинація контингентів, що піддаються високому ризику зараження (мисливці, тваринники, заготівельники)

екстренна 6-денна профілактика стрептоміцином або тетрацикліном осіб, підозрілих на можливе зараження.

Серед жителів селища К зареєстровано декілька випадків лептоспірозу. Як виявити джерело інфекції?

Джерелом лептоспірозу і природним резервуаром збудників є різні дикі гризуни (сірі та чорні пацюки, водяні щури, домові миші), свійські тварини тощо. Вони виділяють збудників із сечею. Хвора людина не має епідеміологічного значення (тобто хвора людина не заразна). У першу чергу з'ясовують наявність гризунів у житлових та складських приміщеннях, можливість забруднення вод о джерел і харчових продуктів випорожненнями цих тварин. Важливо з'ясувати професію хворого, а також можливий зв'язок з водоймою, уточнити місце і час користування нею. Тварин (гризунів) і воду досліджують на наявність збудника.

Лабораторна діагностика грунтується на виявленні збудників у крові та сечі за допомогою темнопольового мікроскопа, також посіву на спеціальні живильні середовища. Ставлять біопробу на кроликах - сисунцях.

Однією зі стадій патогенезу деяких інфекційних захворювань є стан бактеріємії. Назвіть декілька прикладів таких інфекцій.

Бактеріємія - перебування бактерій у крові. Мікроби розмножуються в певних вогнищах і тільки періодично потрапляють у кров, але не розмножуються в ній.

Бактеріємія буває при черевному тифі, бруцельозі. Бактеріємію викликають стрептококи груп А, В, С, Д, ентерококи, золотистий стафілокок. Бактеріемія буває при дизентерії, чумі.

Бактеріємію здатні викликати любі мікроорганізми; виділяють грампозитивні і грамнегативні бактеріемії.

А. Грампозитивні бактеріемії - бувають при станах, викликаних представниками родин Ентеробактерій і псевдомонад. Подібні стани виникають у 1% госпіталізованих пацієнтів. Найбільш розпловсюджені збудники - Еscherchia соlі (35%- усіх випадків), види Кlebsiellа, Еnterobacter , Serratіа (27% випадків), види Рroteus (1% випадків).

Б. Грамнегативні бактеріемії - основний збудник - золотистий стафілокок. Виділяють первинні бактеріємії (збудник проникає із шкірних покривів) і вторинні стафілококові бактеріємії (джерело збудника - вогнище існуючої інфекції).

Бактеріємія, викликана S. аureus (золотистим стафілоком) розвивається блискавично, із раптовим підвищенням температури, знобом, тахікардією. Стан хворого прогресивно погіршується до шока, часто із смертельним наслідком на протязі 24-48 годин.

Також буває бактеріемія при гонореї (гонококова бактеріемія), менінгококовій інфекції (менінгококуемія).

Іноді можна зафіксувати тимчасову присутність бактерій в кровотоку ( транзиторна бактеріемія - переважно безсимптомнний стан, який виникає при фізичних навантаженнях і стресових ситаціях ( надмірних заняттях спортом, тривалому безсонні, переохолодженні, перегріванні).

Які особливості вірусів дали можливість характеризувати їх, як генетичних паразитів клітин тварин, рослин і людини?

Віруси розглядають як неклітинні системи живих істот, які відрізняються своїми малими розмірами, відсутністю і віріоні білоксинтезуючих та енергієгенеруючих систем, а облігатним внутрішньоклітинним паразитизмом.

Фундаментальні відмінності вірусів від інших інфекційних агентів обумовлені механізмами їх репродукції. Віруси не здатні до самостійного поділу. Необхідні умови для їх розмноження - синтез вірусспецифічнних білків і формування вірусного геному інфікованою клітиною - господарем..

Всі віруси існують у двох якісно різних формах: позаклітинній (віріон) і внутрішньоклітинній (вірус).

Віруси не містять ферментів, відповідальних за енергетичний метаболізм. Вірусні частиці містять нуклеоїд, який має тільки один тип нуклеїнових кислот (ДНК і РНК), він оточений захисною оболонкою.

Самий простий вірусний геном кодує 3-4 білки, а найбільш складний - більше 50 білків, в тому числі і ферментів.

Віруси уражають практично всі живі організми - бактерії, гриби, рослини, тварин і людину. Віруси розмножуються тільки в живих клітинах.

Віруси є особливими паразитами клітини людини, тварин і рослин. Як цю особливість вірусів було використано для культивування вірусів іn VITRO?

Віруси є облігатними внутрішньоклітинними паразитами, тому вони можуть репродукуватися тільки в живій клітині. Виходячи з цього, запропоновано три основні способи культивування вірусів: на лабораторних тваринах, курячих ембріонах та культурах клітин.

Виділення збудника в зараженій культурі клітин - один з основних методів діагностики вірусних інфекцій. При дотриманні певних умов можна получити і підтримувати життєздатність культур більшості тваринних клітин. Фізіологічні потреби росту культур - замінні і незамінні амінокислоти, вітаміни, солбові розчини, глюкоза, в декотрих випадках живильне середовище доповнюють сироваткою.

Більшість патогенних вірусів відрізняє наявність тканинної і типової специфічності, наприклад поліовірус репродукується тільки в клітинах нирок приматів