РЕФЕРАТ

Хронічний абструктивний бронхіт. Типові клінічні прояви. Методи діагностики. Організація догляду за хворими.

Хронічний абструктивний бронхіт – це дифузне, прогресуюче нейтрофільне запалення бронхів, пов’язане з тривалим подразненням повітряносних шляхів шкідливими агектами, характеризується перебудовою секреторного апарату слизової оболонки, склеротичними змінами в глибоких шарах бронхіальної стінки і перібронхіальної тканини, супроводжується гіперсекрецією слизі, порушенням очищувальної і захисної функції мукоциліарного апарату бронхів, проявляється постійне або періодичним кашлем з виділенням харкотиння не менше 3 місяців в році на протязі останніх 2 літ, з повторним спалахом запального процесу в бронхах, що приводить до стійких обструктивних порушень вентиляції і формування легеневого серця.

В Україні біля 7,8 млн., а у Івано-Франківську і області 0,4 млн. людей страждають на хронічні обструктивні захворювання легень, і ця патологія є четвертою за значимістю причиною смерті, а в структурі загальної інвалідності займає 18,5 – 21,5%. Смертність при хронічному обструктивному бронхіті складає 66% через 10 літ і 92% через 20 літ від початку появи задишки.

Етіологія хронічного бронхіту включає багато факторів, які приймають участь у виникненні і розвитку хвороби, однак ведучими екзогенними факторами, з діями яких зв’язано виникнення хронічного бронхіту являється на першому місці активне або пасивне куріння тютюну; на другому інгаляційні професійні шкідливості на роботі (пил, токсичні пари, гази, кремній, кадмій); забруднення повітря навколишнього середовища; на третьому – вроджений або набутий дефіцит а1 – антиприпсипу. Інфекційний фактор вважається вторинний, приводить до загострення, який приєднується пізніше, на фоні хронічного кашлю з виділенням харкотиння, коли появляються умови, сприятливі для інфікування стерильного на початку бронхіального дерева.

У розвитку загострення бронхіту на першому місці у 92,6% виділяють пневмококи і гемофільну паличку. Значно менше значення мають віруси, мікоплазма, стафілококи, гемолітичний стрептокок. Має значення обтяжена спадковість у хворих ХОЗЛ в порівнянні з здоровими.

Початок захворювання пацієнти пов’язують з яким-небудь “простудним” захворюванням. Однак, при даному анамнезі вдається вияснити, що ранковий кашель викликаний необхідністю “ранкового туалету бронхів”, виникає у них вже давно. З роками кашель стає постійним, зменшується лише у літні місяці. Збільшується виділення слизисто-гнійного харкотиння. Появляється задишка, переважно експіраторного характеру на початку при фізичному навантаженні, а потім і в спокої. Хворі зауважують періодичне погіршення здоров’я, особливо в холодний і сирий час року, пов’язують це погіршення з гострим респіраторними інфекціями, грипом і ін.

Задишка та кашель з виділенням слизисто-гнійного харкотиння зберігаються і в період ремісії. Часто спостерігається і бронхоспазм. На відміну від не обструктивного бронхіту вентиляційна здатність легень в фазі ремісії не нормалізується, продовжують вислуховуватись поодинокі сухі свистячі хрипи.

Клінічна картина хронічного бронхіту залежить від того, який рівень бронхіального дерева переважно втягнутий в патологічний процес.

При ураженості бронхів великого калібру турбує кашель з виділенням слизистого харкотиння. Аускультативно може вислуховуватися везикулярне дихання, сухі жужжачі хрипи. Порушення бронхіальної провідності не виникає. Для загального процесу в бронхах середнього калібру характерно осінньо-зимове загострення, що супроводжується кашлем з виділенням слизисто-гнійного харкотиння, появою сухих жужжачих хрипів.

Ураження дрібних бронхів супроводжується поряд з вологим кашлем, сухими свистячими хрипами і симптомами порушення бронхіальної прохідності.

Для хронічного обструктивного бронхіту характерна наявність сухих свистячих хрипів навіть в період ремісії, які легко виявляються при проведенні спеціальних прийомів: форсованого видоху та пробі Вотчела Б.Е.

Хронічний обструктивний бронхіт знижує якість життя пацієнта та скорочує його термін в результаті ускладнень на 16-23 роки.

Про порушення бронхіальної прохідності свідчать слідуючі ознаки:

Класичними ознаками обструкції являються свистячі хрипи при одиночному вдосі, або при форсованому видосі, що вказує на звуження дихальних шляхів. Разом з тим, ці ознаки не відображають важкості захворювання, а їх відсутність не виключає наявність хронічного обструктивного бронхіту у пацієнта.

Неухильне прогресування хвороби – найважливіша ознака хронічного обструктивного бронхіту. Вираженість клінічних ознак у хворих цим захворюванням постійно зростає. Для визначення наявності прогресування захворювання використовують повторні визначення ОФВ1 і ПШВ1 ( моніторинг з допомогою пікфлоуметра). Зменшення ОФВ1 на 50мл за рік і більше свідчить про прогресування хвороби (норма – до 20 мл за рік).

Наявність обструкції дихальних шляхів визначається зменшенням співвідношення об’єму форсованого видоху за 1 сек до життєвої ємкості легень. Вапокість бронхіальної обструкції оцінюється по зниженню ОФВ1 по відношенню до нормативних величин.

Бронхіальна обструкція вважається зворотною при наростанні ОФВ1 на 15% і більше після інгаляції формакопрепарату. Рекомендується проведення фармакологічної проби перед призначенням бронходилятаційної терапії.

Проба з фізичним навантаженням.

Рекомендується в тих випадках, коли ступінь задишки не корелює зі змінами ОФВ1, також вона використовується при відборі пацієнтів для проходження реабілітаційних програм. Звичайно використовується проста “крокова проба” або присідання 10-20 разів.

Визначення газового складу крові.

Рекомендується у хворих хронічним обструктивним бронхітом середньої і важкої ступені перебігу. Кореляція між ОФВ1 і ПШВ1 і газовим складом крові не суттєва.

Імунологічні дослідження крові. Проводяться при неконтрольованому прогресуванні хвороби. У цих випадках також проводиться вимірювання тиску в легеневій артерії, дослідження нічного апноє, комп’ютерна томографія, ЕЖО-КС.

Якість життя.

Інтегральний показник, що визначає адаптацію пацієнта до наявності хвороби і можливість виконання звичних для хворого функцій, зв’язаний з його соціально-економічним положенням на роботі і