Стосовно імунології, то стало ясно, що гуморальний імунітет, який протиставлявся на той час фагоцитарній парадигмі захисту організму, виявився лише частиною, як і клітинний імунітет, більш загального механізму імунного нагляду за констатністю антигенного складу організму. Стало зрозумілим, що хоча макрофагам і належить одна з центральних ролей в імунному розпізнаванні, регуляції імунітету і гемопоезу та в запальних реакціях, проте імунна реакція в цілому набагато складніша. Сьогодні її уявляють як великий і складний оркестр, в якому беруть участь кілька форм лімфоцитів, антигенпрезентуючих клітин, гранулоцитів, органів ендокринної та нервової системи, а також безліч гуморальних факторів (антитіла, моно- та лімфокіни, простагландини, лейкотрієни, нейромедіатори, гормони та ін.). Значно поглибились та змінились уявлення про механізми імунного розпізнавання, розшифровані його генетична природа, структура антитіл, виникло вчення про антигени тканинної сумісності тощо. Стали більше зрозумілими явище імунної толерантності, шляхи виникнення аутоімунної патології. Значних успіхів досягнуто в боротьбі не тільки з інфекційними хворобами, але й з імунопатологічними процесами, пухлинами. Вражають досягнення в трансплантації органів і тканин.

Суттєво ми просунулись до розуміння процесів старіння, які виявились набагато складнішими та різноманітнішими, ніж це уявлялось Мечникову. Поряд з руйнівними явищами в старінні виявлено значну кількість пристосувальних, адаптивних рис, розкрито його складну регуляторну структуру (В.В.Фролькіс, 1975). Виникли і поширились у світі нові біологічні та медичні спеціальності: геронтологія та геріатрія, які вивчають старіння в його різних проявах — біологічному, медичному, соціальному та етично-психологічному. В цілому значно змінився і світ, в якому проблема старих людей посідає чільне місце, привертаючи увагу не тільки вузьких фахівців, але й політичних та громадських діячів.

За цих обставин досить дивним здається той факт, що відносно науки зміни в суспільстві з часів Мечникова не є такими разючими. І надто сучасно звучать його слова про те, що наука на його Батьківщині переживає тривалу і важку кризу, що на науку не тільки немає спросу, але вона перебуває в цілковитому занедбанні, що чиновникам від науки віддається перевага перед видатними вченими, а з боку молоді виявляється зневага до науки. Спостерігається заперечення науки, витання в сфері космічного відсуття, блукання в богошуканні. Піднеслось все, що в туманних ілюзіях сподівалось знайти більш міцну опору для поведінки. З цього — пошук нових релігійних та філософських вчень, спроби за допомогою неперевірених інтуїцій осягти істину (І.І.Мечников, 1913). Історія, як бачимо, має властивість повторюватися. Тому було б не зайвим час від часу нагадувати про неї.