Реферат

на тему:

КОРОТКИЙ НАРИС З ІСТОРІЇ ХІРУРГІЇ

Хірургія одержала свою назву від двох грецьких слів: —, що означає "рука", і — "діло". У давнину хірургію розцінювали як рукоділля, вва-жаючи її ремеслом. З роками вона роз-вивалася, удосконалювалася і перетво-рилася на справжню науку, яка займає одне з чільних місць серед інших медич-них дисциплін. Ще у стародавньому ма-нускрипті Сушрути вказується, що "хірургія перша! найкраща зі всіх медич-них наук, дорогоцінний дарунок неба і вічне джерело слави".

У своїй книзі "Порадник для тих, хто вивчає хірургію в анатомічному театрі", яка побачила світ близько трьох сторіч тому (1710), професор і незмінний ке-рівник Московської медико-хірургічної школи (1707—1735) М.Бідлоо вказує, що хірургія — це "предмет, створений досвідом на основі пізнання і вивчення добре складеного людського тіла для відновлення і збереження неприродно зміненого випадковими хворобами тіла і краси його, що досягається прикладан-ням рук ззовні, застосуванням ліків усе-редину, а також інструментів".

На його думку, хірургія поділяється на дві частини: теорію і практику. Тео-рія — є "викладання хірургічне, ви-кладання історичне про всі хвороби людського тіла, аби пізнати, що таке хвороба, її суть, різноманітність про-явів і перебіг. Практика — коли те, що ми говоримо, пояснюємо і розуміємо теоретично, робимо руками і інструмен-тами, і всіма способами, що придатні для вилікування будь-якої хвороби".

Хірургія стара, як і людство. З най-давніших часів людина мусила давати собі раду у разі пошкоджень, які виникали в неї у боротьбі з супротивником або ди-кими звірами, повинна була вміти за-гоювати і зашивати рани, видаляти з них

стріли чи кінці списів, управляти ви-вихи і лікувати переломи. У музеях мож-на побачити черепи з кам'яної епохи, знайдені під час розкопок у Єгипті, Південно-Західній Европі, Сканди-навії, Перу, Полінезії, зі слідами тре-панації, які свідчать про те, що від опе-рації до смерті минув тривалий час.

У той же час, на думку деяких філо-софів та істориків (Жан-Жак Руссо, Ріхтер та ін.), людині первіснообщин-ного ладу не потрібна була медична до-помога. На їх думку, життя первісної людини проходило в повному єднанні з природою, щедрими дарами якої вона користувалася безтурботно, мала добре здоров'я, не знала хвороб і страждань.

Але наукою доведено, що ніякого "зо-лотого віку" позаду нас не було, і пер-вісна людина жила важко, повсякчас боролася із ворожими силами природи.

Важкі умови життя, добування їжі спричиняли у первісної людини різні за-хворювання. На скелетах людей, які жи-ли в сиву давнину, виявляють ознаки пе-ренесених хвороб та хірургічних втручань.

Рабовласницький лад характеризу-вався інтенсивним розвитком виробни-чих відносин порівняно з первіснооб-щинним. При цьому з'явилися можли-вості для розподілу праці і її спеціалі-зації, виникли різні ремесла, в сус-пільстві виділилися ремісники-профе-сіонали, у тому числі й лікарі. З'яв-ляється писемність (клинопис, ієрог-ліфи), що сприяє появі медичних текстів, творів.

Початкові основи хірургії були за-кладені лікарями Стародавньої Індії, Єгипту, Китаю, Греції, Риму. У Ста-родавній Індії були університети і практикувалася шкільна підготовка лікарів. За 100 років до нашої ери в Індії користувалися розпеченим залізом

для припікання нориць. Кровотечі зу-пиняли за допомогою тугої пов'язки. Індійський метод пластики носа не втра-тив свого значення й до сьогодні. У Стародавній Індії працювали професі-онали-хірурги, які добре знали анато-мію людини. На їх озброєнні було близько 120 сталевих інструментів, вони знали техніку накладання швів за допомогою лляних ниток і волосся, уміли зашивати рани кишечника. Суш-рута використовував для цього чорних мурашок, які схоплювали своїми кліщами край рани, після чого він відрізу-вав їх тулуби. Метод цей використову-вали до XI сторіччя.

У цей же час у Індії було заборонено розтин трупів людей, а також тварин. Лікарі відточували свою хірургічну май-стерність на дошках, вкритих воском, на соковитих рослинах та овочах.

Стародавні євреї вважали за великий гріх навіть торкатися трупа. На жаль, про єврейську медицину того часу суди-ти важко, бо стародавні євреї не зали-шили по собі жодної медичної книги.

Як можна судити з досліджень мумій і папірусів, за 1000 років до нашої ери стародавні єгиптяни уміли виконувати ампутацію, розкривати черепну порож-нину і проводити інші складні втручан-ня, застосовуючи при цьому для знеболення настій кореня мандрагори чи індійських конопель.

Не меншого розвитку досягла хірур-гія у Стародавньому Китаї. Низка по-ложень китайської медицини зберігала-ся тривалий час, а методи голковколю-вання і досі не втратили значення.

Стародавні асирійці, вавілонці відзначалися високим рівнем культури, медицини, в тому числі й хірургії.

Хірурги того часу вже проводили складні операції, за успішне виконан-ня яких вони отримували високу вина-городу. Щоправда, за негативні на-слідки їх вони каралися. У папірусах того часу писалося: "Якщо лікар вико-нує у кого-небудь серйозну операцію бронзовим ножем і спричинить хворо-му смерть, якщо він, знімаючи у кого-небудь катаракту, пошкодить око, то він карається відрізуванням руки".

Солідні наукові праці з медицини (в тому числі й хірургічні) знайдено в Ста-родавній Греції. Авторитет грецьких учених був непохитним у всіх країнах світу протягом багатьох сторіч.

Незважаючи на заборону розтину трупів (з релігійних переконань, а та-кож через відразу), хірургія у Греції до-сягла великого розвитку.

Говорячи про хірургію стародавніх греків, ми не можемо не назвати відо-мого лікаря того часу Гіппократа (мал.1). Не маючи точних відомостей про анатомію і фізіологію людини, Гіппократ емпірично заклав початкові основи наукової хірургії. Він розробив раціональні для того часу методи ліку-вання ран, переломів, описав правець, виділив сепсис, вправляв вивихи тощо. Перед виконанням операції Гіппократ вимагав від лікарів скрупу-льозної чистоти, ретельного гоління операційного поля. Підчас