У складі професорів медичного фа-культету Харківського університету в першій половині XIX ст. було мало ви-датних фахівців. Більшість із них були посередніми викладачами, які обмежу-валися читанням лекцій за записками, зміст яких не змінювався багато років, дисципліни викладались лише теоретич-но. Ще у 1850—1855 рр. патологію, хірургію викладали латинською мовою, що утруднювало засвоєння цих дис-циплін студентами. Такі лекції вони

мало відвідували. У лекційному журналі викладача патології і терапії професора І. Рейпольського є такий запис: "Лек-ція відбулася, але слухачів не було".

У другій половині XIX ст. хірургічні клініки медичних університетів Харкова і Києва стають справжніми осередками хірургічної науки і практики в Україні. Викладання хірургії тут пов'язане з іме-нами таких відомих учених, як В. Гру-бе, В. Караваєв (мал.4), Ю.Шима-новський, М.Волкович (мал.5) та ін.

У 1865 р. відкрито університет в Одесі.

Через шість років після заснування у Київському університеті було відкри-то медичний факультет. Організовано терапевтичну і хірургічну клініки на 20 ліжок кожна, що відразу позитивно позначилося на діяльності новостворе-ного факультету. А найголовніше — провідні кафедри медичного факульте-ту очолили видатні вчені.

Протягом 48 років кафедру хірургії на медичному факультеті при Київ-ському університеті очолював учень М. Пирогова В. Караваєв.

У співдружності з В.Караваєвим пра-цював талановитий хірург і вчений Ю. Шимановський, який викладав хі-рургічну анатомію і оперативну хірургію.

Серед керівників хірургічних кафедр Київського університету слід назвати М. Волковича. Він був організатором і головою Київського хірургічного то-вариства.

Широко відомим став вихованець Харківського університету хірург-нова-тор Аполінарій Підріз. Він був піоне-ром хірургії серця. А-Підріза слід вва-жати одним із зачинателів поєднання асептики і антисептики.

На медичному факультеті Одеського університету працювали такі видатні вчені-хірурги, як К. Серапін, М. Ли-сенков, К. Сапєжко, А. Щоголів.

Після 1917 р. в Україні розгортається будівництво мережі лікувальних і про-філактичних закладів. Після закінчен-ня громадянської війни особливу увагу було звернено на організацію хірургіч-ного обслуговування шахтарів Донбасу, працівників у галузі важкої промисло-

Важливу роль у діяльності воєнно-санітарної служби, в організації ліку-вання та обслуговування поранених відіграли радянські жінки (40% фрон-тових лікарів, 43% фельдшерів, 40% санінструкторів та санітарів).

Було нагромаджено великий досвщ у різних галузях воєнної медицини.

Після війни в Україні сформувало-ся багато наукових шкіл, які внесли значний вклад не лише у вітчизняну, але й у світову медицину. Все це сприяло розвитку хірургічної техні-ки, розширенню діапазону оператив-них втручань.

У 1957 р. видатним хірургом М.М. Амосовим було створено у Києві перше відділення серцевої хі-рургії, у 1983 р. — організовано НДІ серцево-судинної хірургії. Операції на серці почали виконувати в Киї-вському НДІ клінічної і експеримен-тальної хірургії, клініці торакальної хірургії Львівського медичного інсти-туту, Харківському НДІ загальної і невідкладної хірургії, хірургічній клі-ніці Донецького медінституту.

М.М. Амосов вніс великий вклад і у розвиток легеневої хірургії в Укра-їні, організувавши у 1952 р. в Києві спеціалізовані відділення, а в 1955 р. — першу в Україні кафедру тора-кальної хірургії. Науково-методичним центром трахеобронхіальної хірургії стала кафедра пульмонології Київсь-кого інституту вдосконалення лікарів.

У 50-х роках починається форму-вання анестезіологічної служби в Україні. При провідних хірургічних клініках організовуються анестезіо-логічні центри. У 1957 р. кафедру то-ракальної хірургії було перетворено на кафедру торакальної хірургії і ане-стезіології Київського інституту вдо-сконалення лікарів, яку очолив про-фесор А.І. Трещинський.

Удосконалились за останні десяти-річчя діагностика та хірургічні мето-ди лікування захворювань органів че-ревної порожнини.

Велику роль щодо цього відіграв Київський інститут експерименталь-ної і клінічної хірургії, очолюваний академіком 0.0. Шалімовим.

У 1965 р. було організовано ЙНДТ захворювання нирок і сечовивідних

2 8-516

Мал. 6. О.П. Кримов (1872—1954)

шляхів (урології), який став науково-організаційним центром^ урологічної допомоги в республіці. Його очолює академік О.Ф. Возіанов, президент Академії медичних наук України.

Поліпшення нейрохірургічної до-помоги населенню стало можливим тільки зі створенням у Києві в 1950 р. Українського НДІ нейрохірургії на чолі з видатним нейрохірургом 0.1. Арутюновим, а пізніше — акаде-міком А.П. Ромодановим.

У останні десятиріччя набула роз-витку спеціалізована допомога при захворюваннях органів слуху та вер-хніх дихальних шляхів. Значний вклад у розвиток цієї галузі вніс професор 0.1. Коломійченко та його школа.

Важливу роль у розвитку онко-логічної допомоги відіграє у пово-єнні роки Український рентгеноло-гічний інститут у Харкові і Київсь-кий науково-дослідний інститут он-кології та радіології.

Велика заслуга в розвитку онко-логічної допомоги в Україні нале-жить академіку Р.Є. Кавецькому, який з 1960 р. і до кінця свого життя очолював створений ним Інститут експериментальної і клінічної """ Р-

ОРГАНІЗАЦІЯ ХІРУРГІЧНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ. ПІДГОТОВКА КАДРІВ ХІРУРГІВ

ОРГАНІЗАЦІЯ ХІРУРГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

Організація медичної допомоги, в тому числі й хірургічної, громадянам України грунтується на закріпленому в ст.49 Конституції країни їх праві на без-коштовну державну медичну допомогу всіх видів. Хірургічна допомога — одна з найбільш масових форм медичної до-помоги. Ця її особливість обумовлена великим поширенням хірургічних за-хворювань, природжених та набутих вад і травм як у нашій країні, так і в усіх промислове розвинутих країнах світу, з одного боку, та великими можливос-тями хірургії, досягнутими за період після Другої світової війни в лікуванні різних хвороб, корекції вад та навіть у заміні функціонально неповноцінних органів (трансплантація органів та ксе-нопротезування) — з другого.

Про масовість хірургічної допомоги свідчать сотні тисяч щорічно виконува-них в Україні оперативних втручань з при-воду хвороб та травм на різних органах.

Основу сучасної системи організації хірургічної допомоги в Україні поки що складає система, успадкована від колиш-нього СРСР. Допомога ця була органі-зована за територіальним принципом та етапністю її надання населенню країни з підпорядкуванням нижчого етапу вищо-му. Організація