і в Українській академії післядипломної освіти, так і в науково-дослідних інсти-тутах та на кафедрах медичних вузів з відповідної галузі хірургії. Вузькі хірургічні спеціальності фахівці, що за-кінчили інтернатуру, опановують у відповідних установах — науково-дос-лідних інститутах, лікарнях, на кафед-рах тощо, під керівництвом провідних фахівців. Особливо треба наголосити на ролі у підготовці та у вихованні кадрів хірургів клінічних кафедр хірургічного профілю медичних університетів та ака-демій. В усьому світі університети є головними центрами науки та підготов-ки наукових кадрів. Саме в універси-тетських клініках створено чи започатко-вано відомі хірургічні школи України — С.П. Кримова, М.С. Коломійченка, Г.Г. Караванова, М.М. Амосова, О.М. Авілової, 0.0. Шалімова, К.Т. Овнатаняна, О.К. Горчакова, Г.М. Матяшина, М.М. Ковальова, В.Д. Братуся, М.П. Павловського та ін.
Професія хірурга вимагає, крім фор-мальних форм, підвищення кваліфі-кації, постійного самоудосконалення протягом усього життя через вивчення медичної літератури, участь у конферен-ціях та з'їздах хірургів, засіданнях хірур-гічного та інших товариств тощо. За-раз завдяки більшій відкритості держа-ви і її політичній системі українські хірурги отримали можливість здійсню-вати поїздки за кордон для ознайомлен-ня зі станом хірургії та удосконалення своєї професії в країнах Західної Євро-пи, Сполучених Штатах Америки та Канаді. Українські хірурги одержують допомогу держави, підтримку українсь-ких лікарських товариств діаспори США, Канади, Австралії та окремих діячів української діаспори за кордо-ном, а також вітчизняних благодійних фондів та організацій.
КЛЯТВА ГІППОКРАТА
Клянуся Аполлоном, Асклепієм, Гігієною і Панакеєю, і всіма богами і богинями, бе-ручи їх у свідки, виконувати чесно, відповід-но до моїх сил і розуміння таку присягу і пись-мове зобов'язання: поважати особу, що на-вчила мене лікарського мистецтва, нарівні з моїми батьками і в разі потреби допомагати їй у всьому; її нащадків вважати своїми брата-ми, і це мистецтво, якщо вони захочуть його вивчати, викладати їм безплатно і без будь-якого договору; настанови, усні уроки і все інше в науці передавати своїм синам, синам свого вчителя і учням, пов'язаним зобов'я-занням і клятвою за законом медичним, і нікому іншому. Я спрямую режим хворих на їхню вигоду, відповідно до моїх сил і мого розуміння, утримаюся від заподіяння будь-якої шкоди і несправедливості. Я не дам смер-тельного засобу нікому, хто проситиме його
в мене, і не вкажу шляху до такого замислу;
так само я не дам ніякій жінці абортивного песарія. Чисто і непорочне провадитиму своє життя і творитиму своє мистецтво. Ні в яко-му разі я не робитиму вигину у хворих на ка-м'яну недугу, полишаючи це людям, які зай-маються цією справою. В який би дім я не зайшов, я ввійду туди для користі хворого, далекій від усього зловмисного, неправедно-го і згубного, особливо від любовних справ з жінками і чоловіками, вільними і рабами.
Що б під час лікування — а також і без лікування — я не побачив і не почув про жит-тя людини, чого не слід коли-небудь розго-лошувати, я мовчатиму, вважаючи такі речі таємницею. Мені, який непорушне виконує клятву, нехай буде щастя в житті і в мистецтві і слава поміж усіх людей на вічні часи; тому, хто порушить або дасть нещиру клятву, нехай буде протилежне цьому.
Вчення Гіппократа відіграло велику позитивну роль у подальшому розвитку медицини. Основні його принципи, іншими словами, спадщина давньо-грецької медицини класичного періоду, застерігала лікарів проти помилок, од-нобічних захоплень, яких було немало протягом багатовікового розвитку ме-дицини.
Питанню деонтології в процесі на-вчання студентів повинна приділятися велика увага. У довгому і складному процесі їхньої лікарської освіти настає важливий і відповідальний момент, коли вони вперше вступають у клініку, складний і драматичний світ хворої людини. Нову сторінку пізнання його вона відкриває перед ними. Вперше переступаючи поріг клініки, студенти зустрічаються з хворим, а це є серйоз-ною подією в процесі їхнього навчан-ня. І залежно від того, як із самого початку складуться стосунки з колега-ми, хворими, родичами хворих, і буде багато в чому залежати їх подальша лікарська доля.
Аби стати добрим фахівцем, по-трібна не лише хороша спеціальна підготовка. Хворий довіряє лікареві найдорожче, що у нього є, — своє здо-ров'я, а іноді й життя. Авторитет лікаря забезпечується насамперед знанням
своєї дисципліни, високою професій-ною майстерністю. Але це лише один бік справи. Мало бути лише хорошим фахівцем. Хворий повинен бути впев-неним, що лікар не лише може йому допомогти, але й постарається зроби-ти все в цьому напрямку, що дозволя-ють сучасні досягнення медицини й власний досвід. Надія на одужання до-мінує в помислах і відчуттях хворого під час хвороби. Хворий прагне відчути, що лікар поділяє цю надію, пілкуєть-ся про нього. Природно, це стосуєть-ся не тільки лікарів, а й усього медич-ного персоналу. Від нього залежить, яка атмосфера оточуватиме хворого в хірургічному закладі. Кожен із нас хворів, і всі ми думали про одне і те саме — як швидко одужати. Лікар по-винен розуміти психічний стан хворо-го. Він зобов'язаний поводитися так, щоб своїми діями і словом не нашко-дити хворому, не зумовити відчуття тривоги, непевності в майбутньому, пригніченого емоційного стану.
У той же час треба пам'ятати, що довір'я хворих само по собі не прихо-дить, його треба заслужити, завоюва-ти гуманним ставленням. Справжньо-го лікаря хворі зустрічають з надією і любов'ю. Розповідають, що під час облоги Севастополя солдати несли з
хворого підвищилася температура? Хто не їздить відвідувати тяжкохворих уве-чері і вночі і не відчуває моторошного страху перед тим, як увійти в палату, — живий хворий чи помер? Хто з хірургів, переборовши смертельне за-хворювання, провівши