У зв'язку з систематичним вживанням особою спиртних напоїв або наркотичних засобів у неї може розвинутись захворювання, що характеризується постійним потягом до таких напоїв чи засобів. На грунті алкоголізму, а також наркоманії людина може вчинити злочин, причому не

обов'язково в стані сп'яніння.

Передбачається лікування таких осіб як засіб їх ресоціалізації і запобігання вчиненню ними нових злочинів.

Направлення на примусове лікування може застосуватися лише у і випадку визнання особою винною у вчиненні злочину саме на грунті алкоголізму чи наркоманії і поставлення обвинувального вироку з призначенням покарання. Саме направлення засудженого на примусове лікування не є покаранням, воно призначається судом поряд з останнім і не повинно впливати на його суворість.

Примусове лікування не пов'язане з віком, воно може бути застосоване й до неповнолітніх та осіб похилого віку.112 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 жовтня 1985 р. №7 «Про практику застосування судами України законодавства спрямованого на подолання пияцтва і алкоголізму, викоренення самогоноваріння//Бюлетень законодавства і юридичної практики України №1, К., «Юрінком» 1995.- с. 125.

2

Не виключається застосування примусового лікування до непрацездатних осіб.

Примусове лікування застосовується лише за наявності відвідного висновку лікувального закладу (ч. 2 ст. 324 КПКУ). У мотивованому висновку компетентної медичної комісії (до її складу входять лікар-психіатр бо лікар-нарколог (голова), невропатолог і терапевт) повинно бути зазначено, чи є особа хронічним алкоголіком або наркоманом, чи потребує вона примусового лікування.

Висновок судово-психіатричної експертизи про можливість застосування примусового лікування може розглядатись як підстава для направлення на таке лікування, коли воно відповідає вимогам, що пред‘являються до медичного висновку про необхідність застосування до особи лікування.113 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 жовтня 1985 р. №7 «Про практику застосування нами України законодавства спрямованого на подолання пияцтва і алкоголізму, викоренення самогоноваріння //Бюлетень законодавства і юридичної практики України №1, К., «Юрінком» 1995.- с.125.

3

Медичний висновок підлягає оцінці. Незгода суду з висновком комісії має бути мотивована у вироку.

Тип медичної установи, де здійснюється примусове лікування, залежить від виду призначеного покарання. При засудженні особи до позбавлення волі таке лікування здійснюється у виправно-трудових установах, а при засудженні до інших мір покарання - в спеціальних медичних закладах, якими можуть бути наркологічне відділення лікарні або стаціонарний медичний нелад підприємства.

Примусове лікування осіб, які засуджені за вчинені на грунті алкоголізму чи наркоманії злочини, треба відрізняти від примусового кування в лікувально-трудових профілакторіях хронічних алкоголіків та осіб хворих на наркоманію, які злочинів не вчиняли. Недопустиме направлення на примусове лікування до лікувально-трудового

профілакторію осіб, які вчинили діяння, що містить ознаки злочину.114 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1981 р. №11 «Про практику застосування судами України законодавства про примусове лікування і трудове виховання хронічних алкоголіків» /Бюлетень законодавства і юридичної практики України №1, К, «Юрінком» 1995.- с.274-275.

4

Суд не вправі у вироку встановлювати строк примусового лікування від алкоголізму. Тривалість лікування залежить від його результатів.

Припинення лікування вирішується суддею районного (міського) суду за місцем знаходження виправно-трудової установи або медичного закладу, де засуджений перебуває на лікуванні, за поданням адміністрації цієї установи чи закладу на підставі висновку лікарської комісії (ч. 2 ст.411 КПКУ).

Алкоголізм і наркоманія важка соціальна проблема. Щоб її в деякій частині вирішити, потрібні рішучі запобіжні і виховні заходи, які, на жаль, в Україні в даний час не проводяться. Тому ця проблема буде довгий час не вирішена в нашій державі.

Розділ II. Провадження в справах про неосудних і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину.

1. Особливості попереднього розслідування.

Як відомо, існує цілий ряд принципів в кримінальному праві і процесі, якими повинні керуватися особа, що проводить дізнання, слідчий, прокуратура і суд.

Згідно з принципом встановлення об'єктивної істини всі ці органи повинні повно, всебічно і об'єктивно дослідити обставини справи з тим, щоб (відповідно до дійсності встановити всі істотні, юридичне значущі факти, дати їм справедливу правову оцінку і тим самим забезпечити правильне вирішення справи.

Слід мати на увазі, що в реальному житті трапляються випадки, коли особа, яка скоїла важкий злочин, хоче уникнути відповідальності і використовуючи хитрощі, маскується тим, що вона під час його скоєння перебувала в стані неосудності.

Тому органи дізнання, слідчий, прокуратура і суд повинні повно і об'єктивно розглянути всі обставини справи для встановлення істини.

У справах про суспільне небезпечні діяння, вчинені особою в стані неосудності, а також злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення ними злочину, провадження попереднього слідства є обов'язковим.

Захисник допускається до участі в таких справах з моменту встановлення факту душевного захворювання особи, причому участь захисника у справі з цього моменту є обов'язковою (ч. 2 ст. 45 ЮСУ).

З цих осіб не може бути стягнута сума для оплати праці адвоката за здійснення захисту. Витрати по захисту відносяться на рахунок держави.

Попереднє слідство проводиться лише після порушення кримінальної справи. Слідчий зобов'язаний негайно приступити до провадження слідства в порушеній ним чи переданій йому справі.

Коли справа порушена слідчим і прийнята ним