Характеристика сучасного перебігу хво-роби.. За останнє десятиліття клініка дизентерії відрізняється значно легшим перебігом, що пов'язано із зрослою резистент-ністю серед населення, поліпшенням умов харчування і тим, що на зміну токсигенним видам збудника дизентерії Григор'єва— Шига з'явились менш вірулентні види Флекснера, Зонне та ін. Тяжкі форми хвороби з різкою інтоксикацією, тенезмами і знач-ним ураженням слизової оболонки товстої кишки спостерігають-ся тепер порівняно рідко. Трапляються атипові форми, що супроводяться помірно вираженим спастичне болючим і гемоко-літичним синдромом, незначною інтоксикацією. Тому виникає потреба в ретельному диференційному діагнозі, насамперед з харчовими токсикоінфекціями салмонельозної етіології.

Клініка дизентерії у дітей раннього віку. Дітям перших 2-х років життя властиві різко виражені явища вторинного токсикозу при не досить вираженому гемоколітично-му синдромі. Домішки крові у випорожненнях спостерігаються досить рідко. Незважаючи на постійні домішки слизу, рідкі ви-порожнення дітей раннього віку, хворих на гостру дизентерію, нерідко зберігають каловий характер і набувають зеленуватого забарвлення. Живіт здутий, часто виявляють парез сфінктера прямої кишки, тенезми спостерігаються рідко. Значне зневоднен-ня організму, анорексія, схуднення дитини і затяжний характер перебігу хвороби доповнюють клінічну картину. У дітей першого року життя дизентерія може поєднуватися з колідиспепсією (мі-шана інфекція), що значно погіршує стан хворого і призводить до розладів шлунково-кишкового тракту з хронічним перебігом.

Здебільшого гостра дизентерія, особливо за умови раннього і правильного лікування з постільним режимом і відповідною дієтою, закінчується повним одужанням; проте в окремих хворих дизентерійний процес може тривати до 3—4 місяців (затяжна дизентерія); настають рецидиви то ранні, то більш пізні.

Подекуди, особливо в осіб, які перенесли гостру дизентерію, викликану бактеріями Флекснера, може розвинутись хроніч-на рецидивуюча дизентерія. Формуванню хроніч-ної дизентерії сприяють супровідні гельмінтози й інвазії най-простішими, недотримання постільного режиму і дієти в гострий період хвороби, а також неповноцінне лікування гострого захво-рювання на дизентерію, хронічні (в тому числі й професійні) ін-токсикації, недостатня імунореактивність в ослаблених хворих та ряд інших факторів.

Зрідка трапляється безперервна форма хронічної ди-зентерії, яка не знає полегшень.

Хронічній рецидивуючій дизентерії властиві загострення, якг тривають 2—4 тижні і чергуються з періодами благополуччя тривалістю в кілька місяців. Хронічна дизентерія може тривати кілька років, причому такі хворі становлять небезпеку як дже-рело інфекції. Нестійкі випорожнення і часті загострення дуже турбують хворих, призводять до тимчасової непрацездатності їх. Тривалий перебіг хронічної дизентерії несприятливо позначаєть-ся на загальному стані хворих, викликає багато суб'єктивних розладів: нестійкий настрій, поганий сон, болі в животі, патоло-гічні випорожнення.

У дітей молодшого віку перебіг гострої дизентерії має ряд особливостей: переважають тяжкі форми (подекуди з вираже-ною інтоксикацією, зневодненням), часті випорожнення з вели-кими домішками слизу, повільна нормалізація їх. Крім того, в дітей спостерігається особлива схильність до розвитку затяж-них форм в разі тривалого виділення збудника з випорожнень.

Діагноз. Для розпізнавання дизентерії потрібен ретельний аналіз епідеміологічних даних і всієї клінічної картини хвороби з використанням лабораторних методів. Уточненню діагнозу сприяє дослідження нижнього відрізка (25—30 см) товстої киш-ки за допомогою ректороманоскопа, який являє собою оптичний прилад — металева труба (тубус) з освітлювальною лампочкою. Ректороманоскоп вводять у пряму і сигмовидну кишку. До пер-шого ректороманоскопічного дослідження вдаються після зник-нення найгостріших явищ, потім повторюють його через 3—4 дні.

Слід підкреслити, що дані ректороманоскопії не є суворо спе-цифічними для дизентерії, проте можуть підтвердити діагноз.

Найбільш вірогідним лабораторним підтвердженням діагнозу є виділення дизентерійних бактерій із випорожнень хворих. Для цього роблять посів теплих випорожнень із судна на середовище Плоскирєва або на бактоагар Ж у чашках Петрі. Якщо немає змоги зробити посів біля ліжка хворого, кал беруть у пробірку з консервуючою сумішшю (розчин сульфату магнію з додаван-ням гліцерину). Паралельно слід зробити посів калу з прямої кишки хворого. Кал беруть тонкою скляною паличкою з за-округленими кінцями. Роблять також посів промивних вод пря-мої і сигмовидної кишки після мікроклізми. Попередню відпо-відь — чи є ріст дизентерійних бактерій — лабораторія дає через день, остаточну (із зазначенням виду бактерій) — через 3 дні. Копрологічне дослідження (розглядання під мікроскопом натив-них препаратів) випорожнень хворого на дизентерію дає змогу виявити збільшений вміст лейкоцитів і еритроцитів, слиз, ци-ліндричний епітелій.

У більш пізні дні захворювання (після 10—11 дня) вдаються до реакції аглютинації; розведена фізіологічним розчином сиро-ватка крові хворого викликає склеювання дизентерійних бакте-рій. За діагностичний титр реакції беруть розведення сироватки 1 : 200 і вище; в разі повторного дослідження сироватки крові хворих титри реакції наростають. Цей метод можна використо-вувати і для діагностики хронічної дизентерії, особливо це важ-ливо тоді, коли не було бактеріологічного підтвердження.

Проводячи диференційний діагноз, треба мати на увазі харчові токсикоінфекції, протозойні й токсичні коліти, за-хворювання товстої кишки іншої етіології, а в окремих випадках враховувати також можливість поліпів і раку прямої кишки (виявляють ректороманоскопічно). Через значну подібність клі-нічних проявів гострої дизентерії з рядом інших захворювань проводити диференційний діагноз, як правило, нелегко. Якщо немає вираженої загальної інтоксикації організму і спазму сиг-мовидної кишки, розпізнають аліментарні ентероко-літи.

Для амебіазу, крім епідеміологічних даних, характерні правосторонній коліт, наявність у випорожненнях великої кіль-кості слизу, рівномірно забарвленого кров'ю, який нагадує вна-слідок цього малинове желе; виявлення тканинних форм гісто-літичної амеби в нативних або забарвлених препаратах випо-рожнень є вирішальним для діагнозу.

Відрізнити дизентерію від балантидіазу (вони дуже подібні) можна лише на підставі повторних наполегливих до-сліджень на виявлення балантидій у випорожненнях.

Коліти професійного походження (в осіб, які мають справу з ртуттю) розпізнають на підставі анамнезу, на-! явності