Та все-таки іноді відчував: щось не те з організмом. Авжеж, понад 10 років коловся. Взявся за чарку — знову прірва — стаю алкоголіком. Пішов якось до головного нарколога області Валерія Анатолійовича Скопича, він виписав мені таблетки. Питання ста-вилося руба: якщо вип'ю спиртного — помру. Так ось уже два роки ні краплі в рот не беру. Значить, знайшов у собі сили. Я — людина. Думаю, що й Бог мені допомагає. І мама підтримує, вона ще й як боролася за мене. Та є й такі матері, які змирилися з бідою, на їх очах діти мак варять, коляться. Мені ж нині моторошно згадувати про свої колишні проблеми: мак, розчинники, ангідрид. Зараз із цим ох як тяжко. Де взяти ? Де приготувати ? Часто доходить до розпачу. Адже це проблеми щоденні. Не розв'язати їх — смерть. Болить монотонно, з кожною хвилиною біль наростає, навіть вночі. А після шести днів попускає і. . . знову хочеться. Дехто переконує себе: я трохи вколюся, аби поступово збити дозу. А потім. . . Все це самообман, на собі випробував.

Дивлюся, як наркомани виглядають, збоку все видно. І мені не віриться, що я таким був. Хоча й сьогодні не перевелися "вірні друзі", які пропонують: тряхни стариною — вколися. Але я знаю, з якою метою це робиться, їм моя машина потрібна.

. . . Наркоманія. Чи вдарила вона мене по здоров'ю, — питаєте. Ще й як! Хвора печінка, нирки, а ще ноги, в тих місцях, де коловся, посиніли. Потрапляв у капіляри, а вони тоненькі, як волосок, от і згоріли. . . "

На щастя, наркотичному чаду не згоріла душа Андрія. Він щодня прокидається з думкою, аби сьогодні не зірватися. Кляте зілля переслідує його упродовж п'яти років і ще довго буде ходити за ним по п'ятах.

Нещодавно на автомашині він підвозив юнку. Зважаючи на її стан, зрозумів, що дівчина "кумарить". Впізнала колегу по нещастю й вона (Андрія видали кулаки, які час від часу розпухають від колишніх ін'єкцій), зізналася, що хоче "зіскочити з голки". Андрій возив її в наркодиспансер, домовився про лікування (навіть сто доларів готовий викласти), але дівчина непомітно зникла. . .