Реферат

На тему:

„Простий герпес”

За висновками експертів ВООЗ, простий герпес є однією з найрозповсюдженіших неконтрольованих інфекцій людини. Від 90 до 100% населення земної кулі уражено вірусом простого герпесу (ВПГ). Розрізняють два антигенних серотипи вірусу: ВПГ-1 та ВПГ-2. Поділ був зроблений на основі вивчення особливостей патогенності, шляхів передачі і динаміки накопичення на курячих ембріонах, зі врахуванням різниці в будові віріону та антигенної структури.

Віруси простого герпесу відіграють вирішальну роль в етіопатогенезі низки різноманітних патологічних процесів. Клінічно найрозповсюдженішими є прояви, що спостерігаються на шкірі та слизових оболонках. Важчі форми пов’язані з ураженням очей, геніталій, внутрішніх органів та центральної нервової системи. Тривалий час існувала думка, що ВПГ-1 викликає ураження переважно верхньої частини тулуба, а ВПГ-2 — ураження нижньої частини, спричинюючи генітальний герпес та герпес новонароджених унаслідок внутрішньочеревної інфекції. В останні роки установлено, що приблизно 18% генітального герпесу викликано першим типом ВПГ, а при вивченні герпетичного ураження ЦНС виявлений зв’язок менінгоенцефаліту з ВПГ-2.

Генітальний герпес став справжнім лихом сучасної медицини у всьому світі. У Сполучених Штатах щороку реєструється понад 600 000 нових випадків генітального герпесу, не враховуючи 6–10 мільйонів випадків рецидивуючого герпесу. Із 1978 по 1991 рік розповсюдженість генітального герпесу у Північній Америці зросла на 30%. За деякими оцінками, 20% американців інфіковані вірусом простого герпесу ІІ типу, який є найчастішою причиною генітального герпесу. Це дозволило зробити висновки щодо пандемічності характеру розповсюдженості генітального герпесу. Вчені багатьох країн спостерігали закономірність, коли швидке розповсюдження ВПГ-2-інфекції попереджало різке зростання інфікування вірусом імунного дефіциту статевим шляхом. На думку спеціалістів, які займаються вивченням епідеміології герпесу, аналогічна ситуація має місце й у нових незалежних державах, зокрема в Україні.

Що стосується епідеміології ВПГ-1, за оцінками деяких авторів, приблизно половина населення світу інфікована цим вірусом. Крім того, чим нижчий рівень життя суспільства, тим більше в ньому серопозитивних на ВПГ-1 осіб. Так, у країнах, що розвиваються, майже 100% населення хворіють на ВПГ-1-інфекцію. Цікаво, що серед соціально благополучних верств населення інфікованість цим штамом вірусу не досягає й 50%.

Існують різноманітні клінічні форми герпетичної інфекції: ушкодження шкіри, порожнини рота, очей, центральної нервової системи, герпетичні гострі респіраторні хвороби, генітальний герпес, герпес новонароджених, а також вісцеральні форми (пневмонія, гепатит та ін.). Найрозповсюдженішим проявом інфекції є герпес шкіри — від невеликого за площею везикульозу, переважно на межі шкіри та червоної окрайки губ, до розповсюджених уражень із вираженим регіонарним лімфаденітом, інтоксикацією.

У типових випадках простий герпес проявляється висипкою, яка складається із напівсферичних згрупованих везикул розміром 1,5–2,0 мм на тлі еритеми та набряку шкіри. Продромальні явища характеризуються печією, поколюванням, свербінням та іншими суб’єктивними розладами. Вони виникають за 1–2 дні до клінічних проявів. Висип виникає поодинокими вогнищами, які складаються із 3–6 згрупованих везикул. Вміст везикул, як правило, прозорий, але може бути й геморагічним. Через 3–6 днів везикули розриваються, виникають ерозії з фестончатими контурами, дно їх м’яке, гладке, поверхня волога. На місці ерозій утворюються буро-жовті кірки. Останні поступово відходять, залишаючи еритему, яка повільно зникає. У середньому процес триває 10–14 днів та обмежується утворенням одного вогнища. Іноді через 2-3 дні формується новий везикульозний висип.

У розвитку герпетичних везикул виділяють чотири стадії: еритемну, везикульозну, кіркову та клінічного одужання.

Загальноприйнятої класифікації герпетичної інфекції не існує, але в залежності від локалізації патологічного процесу виділяють такі форми:

герпетичні ураження очей (кон’юнктивіт, кератит, іридоцикліт та ін.);

герпетичні ураження шкіри та слизових оболонок (герпес губ, крил носа, обличчя, рук, сідниць);

герпетичні ураження нервової системи (менінгіт, енцефаліт, неврит, менінгоенцефаліт тощо);

генералізований та вісцеральний герпес (пневмонії, гепатит, езофагіт і т.ін.)

Серед герпесу шкіри та слизових оболонок відрізняють: генітальний герпес (ураження слизових оболонок та шкіри статевого члена, вульви, піхви, каналу шийки матки), герпетичний стоматит, гінгівіт, фарингіт, герпес сідниць, рук, носа, щік та ін.

Деякі автори виділяють везикульозну, абортивну, набрякову форми простого герпесу, а також зостериформний простий герпес. Абортивна форма зустрічається на ділянках шкіри з потовщеним корнеальним шаром, виявляється ледь помітними папульозними елементами. Набрякова форма спостерігається на ділянках шкіри з дуже пухкою підшкірною клітковиною (повіки, губи, вульва). При цьому, внаслідок сильного набряку, первинних елементів не видно. Зостериформний простий герпес характеризується висипом на шляху того чи іншого нерву кінцівки або сідниці та супроводжується невралгією.

Клінічні симптоми, що викликаються ВПГ-1 та ВПГ-2, однакові, тому, на думку американських авторів, важливою є ідентифікація причинного агента. Це пов’язане з тим, що прогноз є більш позитивним та сприятливим при ураженні ВПГ-1. Клінічна класифікація герпетичної інфекції шкіри та слизових оболонок грунтується на анамнестичних та серологічних даних. Простий герпес поділяють на первинний та рецидивуючий. Перший являє собою первинне інфікування пацієнта, який не має антитіл ані до ВПГ-1, ані до ВПГ-2. Рецидивуючий тип являє собою реактивацію латентної інфекції, що була набута раніше. Про рецидивний характер прояву свідчать схожі клінічні прояви в минулому, виявлення під час теперішнього прояву антитіл до ВПГ та виділення вірусу з вогнища. Причому, умовою для установлення діагнозу рецидивуючого герпесу є співпадання типу ідентифікованого з вогнища ВПГ та типу ВПГ, до якого знайдені антитіла у сироватці хворого. Наприклад, якщо з вогнища виділений ВПГ-2, а у сироватці крові ідентифіковані антитіла до ВПГ-2, то такий прояв трактується як рецидивний. Якщо з вогнища виділений ВПГ-1 та у сироватці крові виявлені антитіла до ВПГ-1, такий епізод також вважається рецидивним. Деякі автори, крім