Пацієнти як із первинним, так і з рецидивуючим типом простого герпесу можуть бути джерелом вірусу. Первинне інфікування відбувається при першому контакті людини з ВПГ. Первинний герпес спостерігається частіше в дітей віком від 6 місяців до 5 років (як правило, це ВПГ-1-інфікування), коли із крові дитини починають зникати протигерпетичні антитіла, що були передані трансплацентарно від матері. Первинне інфікування у 80% дітей має безсимптомний характер, проте в окремих випадках може проявлятись клінічними симптомами.

Герпес новонароджених проявляється у вигляді локалізованих або генералізованих форм. Разом із цим, герпес може виявлятись як латентна інфекція із клінічними проявами у наступних періодах життя дитини. Генералізований герпес новонароджених супроводжується появою висипу на слизовій оболонці порожнини рота, лихоманкою, ураженням внутрішніх органів, неврологічними симптомами. Кінець частіше всього буває летальним.

Генітальний герпес є одним із різновидів простого герпесу та належить до захворювань, що передаються статевим шляхом. Він є найпоширенішою формою герпетичної інфекції. Первинне інфікування генітальним герпесом відбувається в період активного статевого життя. Найчастіше на первинний генітальний герпес хворіють люди віком від 15 до 35 років. У переважній більшості випадків генітального герпесу інфікуючим агентом виступає ВПГ-2, проте у 10–26% випадків генітальний герпес спричиняється ВПГ-1, що пояснюють побутовим та орогенітальним шляхами зараження.

Первинний генітальний герпес виникає через 1–10 днів після інфікування та відрізняється від інших рецидивів більш важким та тривалим перебігом. Нові везикули можуть утворюватись протягом двох тижнів від появи перших альтерацій. Ерозії утворюються протягом першого тижня захворювання та зберігаються протягом наступного тижня клінічної маніфестації, наприкінці якого починають утворюватись кірки. Процес інкрустації завершується відпаданням кірок на 20–25 день. Клінічний перебіг первинного прояву генітального герпесу дуже часто супроводжується системною симптоматикою, включаючи підвищення температури тіла, головний біль, нездужання та біль у м’язах. Середня тривалість виділення вірусу з вогнища при висипі на шкірі становить у жінок 11,8 днів, у чоловіків — 10,5 днів та корелює з тривалістю періоду від появи перших везикул до утворення перших кірок (у середньому 10,5 днів). При висипі на слизових оболонках реепітелізація закінчується в середньому до 20 доби. Упродовж цього періоду відбувається виділення вірусу з вогнища уражень, тому такі хворі є стовідсотковим джерелом ВПГ. Це треба враховувати при проведенні терапії первинного герпесу. Слід зазначити, що після первинного епізоду вірус назавжди зберігається в організмі людини.

Рецидивуючий тип перебігу герпетичної інфекції є реактивацією латентної інфекції, що була набута раніше. Явище латенції забезпечує зберігання вірусу в організмі при несприятливому для розповсюдження імунологічному фоні. Рецидиви захворювання, як правило, мають легший перебіг, висип менш рясний, слабко виражений, його тривалість значно менша. У більшості хворих загостренню передують продромальні явища, такі, як біль, парестезії в області сідниць, промежини, внутрішньої поверхні стегон (при локалізації на геніталіях та сідницях), в області щік, верхньої губи (при локалізації висипу на обличчі). Цілком можливо, що ці явища пов’язані з подразненням периферійних нервів під час «пересування» вірусу по них до епітелію. За даними Corey L. et al. (1983), продромальні явища перед появою висипу відчувають близько 50% хворих на генітальний герпес; цей період триває від декількох годин до 1-2 днів. Деякі пацієнти відчувають „хибні“ продромальні симптоми без клінічних епізодів. Проте, Sacks S.L. (1984) вважає, що в цей час відбувається виділення вірусу і хворі є джерелом інфекції.

Як у чоловіків, так і в жінок період між виникненням везикул та початком інкрустації триває в середньому 4–5 днів, а період між початком везикуляції та реепітелізацією становить у середньому 10 днів.

Доведено, що у хворих на генітальний герпес час від часу відбуваються рецидиви негенітальної локалізації. Дослідження показало, що у 21% пацієнтів, які мали первинні прояви герпесу на геніталіях, надалі спостерігались рецидиви і на інших органах, ділянках шкіри та слизових. Так, у пацієнтів із генітальним герпесом, спричиненим ВПГ-2, крім клінічних проявів на геніталіях, час від часу спостерігали герпетичний висип на шкірі сідниць, а у пацієнтів із генітальним герпесом, спричиненим ВПГ-1, спостерігали герпетичні ураження на обличчі та верхніх кінцівках .

Одним із показників важкості перебігу рецидивуючого простого герпесу будь-якої локалізації є частота рецидивів. Давно відомо, що частота рецидивів залежить від типу ВПГ, що викликав захворювання. Пацієнти, у яких причиною первинного прояву генітального герпесу був ВПГ-1, мали менше рецидивів протягом першого року захворювання, ніж ті хворі, у яких перший епізод спричинив ВПГ-2. Reeves W.C. et al. (1981), спостерігаючи 137 хворих після первинного епізоду генітального герпесу, виявили, що тільки 14% пацієнтів із ВПГ-1-генітальною інфекцією мали рецидиви. Водночас, серед хворих із ВПГ-2-генітальною інфекцією 60% мали рецидиви протягом наступного (після первинного прояву) року. Така різниця може залежати від неоднакової здатності двох серотипів вірусу до встановлення латенції. Припускають також, що фактори, які впливають на реактивацію інфекції, можуть розрізнятися для двох серотипів цього вірусу.

Тривалі спостереження деяких авторів дозволили визначити загальні закономірності щодо частоти рецидивів. Частота може залежати від статі, тривалості первинного епізоду або давності захворювання. Доведено, що частота рецидивів у жінок більша, ніж у чоловіків. Відзначається також позитивна залежність між тривалістю первинного епізоду герпесу та частотою рецидивів: чим триваліший первинний прояв герпесу (35 днів і більше), тим коротший проміжок до появи першого рецидиву, тим більша частота