В розвиток фізіології видатний внесок зробили вчені медичних шкіл України.

Василь Данилевський (1852–1939), закінчивши Харківський університет, пройшов, як і його вчитель, фізіологічну школу Карла Людвіга, а потім працював у Парижі в лабораторії відомого фізіолога-біофізика д’Арсонваля (1851–1940).

В. Данилевському належить відкриття в головному мозку центрів регуляції вегетативних процесів, він провів перші досліди по реєстрації електричних явищ у мозку, що пізніше лягли в основу електроенцефалографії. Данилевський був піонером фізіологічного вивчення гіпнозу в тварині людини. Він перший довів можливість дістати ефект вагусного подразнення при перфузії коронарних судин серця через 24 години після клінічної смерті.

В. Данилевському належать видатні праці, присвячені вивченню паразитів крові птахів. Він перший показав, що гемоспоридії, паразитуючи в еритроцитах, дуже поширені в різних хребетних тваринах. Ці праці відіграли велику роль в експериментальному вивченні малярії та її хіміотерапії.

В. Данилевський був організатором і керівником Українського інституту ендокринології і терапії в Харкові. У 1910 р., незважаючи на опір міністерства освіти, він засновує жіночі медичні курси.

Брат В. Данилевського – Олександр Данилевський (1838–1923) – видатний вітчизняний біохімік. Він очолював кафедри фізіологічної хімії в різні роки в Казані, Харкові та Військово-медичній академії в Петербурзі, йому належать видатні праці, присвячені вивченню протеолітичних ферментів, хімії білків та питанням харчування.

В Києві фізіологічну науку очолював В. Чаговець (1873–1941). Основні його праці присвячені електрофізіології. В 1903 р. Чаговець опублікував монографію “Очерк електрических явлений на живых тканях с точки зрения новейших нейро-химических наук”, в якій проводив іонну теорію збудження.

Величезні заслуги мають українські вчені і в створенні важливої галузі людського знання – мікробіології (спочатку вживалася назва “бактеріологія”). Своїми працями в цій галузі вони не тільки відкрили нові, досконалі засоби боротьби з захворюваннями, але виявили й показали суть процесів, що перебігають в організмі при певних захворюваннях.

Засновником першої школи українських мікробіологів був Л.Ценковський (1822–1887). Левко Ценковський, за національністю поляк, вищу освіту здобув у Петербурзькому університеті. Протягом 22 років працював професором спочатку в Одесі, пізніше в Харкові. За фахом він був ботанік. Ценковський перший створив у нас справжню наукову ботанічну лабораторію з широким застосуванням мікроскопу. Вивчаючи найпростіші форми на межі рослин і тварин, він основну увагу, як природодослідник з широким біологічним кругозором звертав не тільки на їх морфологію, а, головне, на еволюцію розвитку. Він описав 43 нові види мікроорганізмів, його праці мали велику вагу для агрономії, ветеринарії і медицини. Особливе значення мало винайдення Ценковським методу виготовлення вакцини проти сибірки.

У 1881 році вакцину проти сибірки виготовив Пастер. Спосіб її виготовлення придбала торговельна фірма. Коли в 1882 р. Ценковський приїхав у Париж, щоб вивчити виготовлення дезинфікуючої вакцини, то йому в цьому було відмовлено. Повернувшись на батьківщину, Ценковський, не в дуже несприятливих умовах створив лабораторію на задвірках Харківського ветеринарного інституту. Після наполегливої трирічної роботи він винайшов свій, оригінальний спосіб виготовлення вакцини проти сибірки, яка була більш дійова, ніж виготовлена методом Пастера. Виготовлення дезинфікуючої вакцини за Ценковським, з деякими змінами, застосовується до наших днів.

Внесок світового значення в розвиток мікробіології, в створення нових напрямів у науці – еволюційної патології, імунології – зробив І. Мечников.

Ілля Мечников (1845–1916) народився в Куп’янського повіті на Харківщині. Батько його був дрібним поміщиком. Закінчивши з золотою медаллю гімназію, І. Мечников вступає на природничий відділ Харківського університету. Складаючи іспити позачергово, він закінчує університет за два роки, на 19-му році життя. На свої кошти він їде за кордон. Повернувшись, захищає в 1867 році дисертацію на ступінь доктора зоології. З 1870 по 1882 р. він працює в Одеському (Новоросійському) університеті професором зоології.

Вивчаючи внутрішньоклітинне травлення в хребетних тварин, Мечников зустрівся з дуже важливим фактором, який вплинув на хід його дальших наукових праць. Відомо, що жаба розвивається з яйця в рибоподібну личинку з хвостом і жабрами. Коли у личинки виростають лапки, вона втрачає хвіст і жабра. Як це стається? Мечников показав, що хвіст відпадає через зруйнування його амебоподібними клітинами, які захоплюють частинки тканини хвоста і внутрішньоклітинно перетравлюють їх. Вивчаючи глибше це питання, Мечников прийшов до висновку, що рухливі клітини в організмі відіграють певну захисну роль.

Своє вчення про фагоцитоз Мечников поклав в основу розуміння запального процесу. Мечников довів, що запалення є активною реакцією організму проти шкідливих факторів, зокрема бактерій, захисним актом організму, набутим у ході еволюційного розвитку тварин і людини. Наслідки вивчення процесу запалення у тварин різного ступеня еволюційного розвитку Мечников подав у праці “Лекции о сравнительной науке воспаления” (1892 р.).

Показуючи на еволюційному методі порівняльної патології, Мечников розробляє своє вчення про імунітет. На протилежність поглядові переважної більшості тогочасних бактеріологів на чолі з Р. Кохом, які в походженні хвороби головну роль надавали лише бактеріям, Мечников довів, що захворювання, зокрема інфекційне, є боротьба макро- і мікроорганізму. Організм бореться з хвороботворним агентом фізіологічними силами, однією з яких і є фагоцитоз. Роль організму в імунітеті Мечников висвітлив у книзі “Невосприимчивость в инфекционных болезнях” (1901 р.).

Фагоцитарну теорію Мечникова велика кількість учених зустріла різко негативно. Особливо гостро критикували його теорію німецькі вчені, зокрема Роберт Кох, який глузливо називав вчення Мечникова про фагоцитоз “східною казкою”. Мечников гаряче відстоював свої погляди, силою фактів, що він здобував своїми експериментами, силою логіки він переконував і поступово примусив учений світ визнати правоту свого вчення. Лістер, до речі скажемо, був теж спочатку проти вчення Мечникова, але згодом