Так Св. Аліпій Іконник лікував переважно хворих зі шкірними захворюваннями. Свою основну професію іконописця він вдало поєднував з лікуванням, використовуючи як лікарські засоби фарби, якими писав ікони. Рослинні барвники грали важливу роль в лікуванні шкірних хвороб у багатьох народів. Аліпію припи-сували спроможність виліковувати найрізноманітніші гострі і хронічні шкірні захворювання. Під час лікування Аліпій брав фарбу з «вапниці» (горщика живописця) і змазував нею гнійні виразки, роблячи це кілька разів. Потім хворий змивав фарбу водою. Видужання хворого викликало захоплення пацієнтів. Фарбами лікували не тільки шкірні хвороби. Фарбою індіго, сандалом, кубовою фарбою давньоруські лікарі успішно вилі-ковували «вогневиці», малярію, пропасницю. Жовті і червоні фарби застосовувались при гнійних виразках і ранах.

Прп. Даміан Цілитель лікував тільки дітей, Св. Григорій Чудотворець — психічно хворих.

Особливо треба відзначити життя і лікарську діяльність ченця Агапіта, який за свідченням «Києво-Печерського патерика», мав велику популярність серед усіх верств населення стародавнього Києва.

Хто ж він, цей легендарний лікар? Де навчався мистецтву зцілення людей? Єдиним джерелом для дослідження медичної діяльності Св. Агапіта (як й інших ченців) є «Києво-Печерський патерик».

Агапіт - киянин, прийшов у монастир ще за Антонія. На жаль, рік не зазначено. Невідома й дата народження Агапіта, немає відомостей про минуле його життя. «Патерик» розповідає, що і в подвижництві, і в лікарській справі Агапіт наслідував Антонія.

Сердечне, щире ставлення Агапіта до хворих, скромність, безкорисливість (грошей за лікування він не брав) зажили йому слави й поваги народу. Над мощами святого знаходиться ікона “Прп. Агапіт, врач безмездний”, тобто безкорисливий.

«Києво-Печерський патерик» описує деякі випадки лікування Агапітом не тільки простих людей, а й бояр, князів та їх родин. При цьому Агапіта зображено принциповим ворогом славолюбства. В той час захворів Чернігівський князь Володимир Всеволодович Мономах. Помираючий князь шле у Київ за Агапітом. Той, дізнавшись про всі симптоми хвороби, вислав йому зілля, бо знав "каким зелием лечися какой недуг". Випивши ці ліки, князь швидко одужав і встав зі смертного одра.

Після всіх цих подій Володимир Мономах їде в Київ до Агапіта, щоб віддячити йому за своє зцілення і подарувати один із своїх маєтків. Почувши про це, Агапіт сховався в печерах у своїй келії. Князь тоді заслав боярина свого у печеру до Агапіта з великими дарами лікарю. Агапіт відмовився їх прийняти і запропонував ці дари роздати жебракам, а їстивне віднести до монастирської лікарні, що і було виконано.

Щодо методів, якими користувався Агапіт (він лікував в основному травами), то в ті часи кожний «лічець» сам виготовляв ліки, був носієм і досвіду, і секретів своїх попередників. Агапіт славився також умінням підбирати продук-ти харчування для хворого. Крім того, він користу-вався засобами, завезеними з інших країн. Так, коли лікар вірменин відвідав Агапіта, то знайшов у нього «зелие», про яке сказав: «Несть се от наших зелий, но мню яко се от Александриа приносять». Цікаво, що на долонях Св. Агапіта були знайдені залишки міді та пилок рослин з берегів колишньої Візантії. Вважається, що це є складові частини ліків стародавнього українського лікаря.

Взагалі, цікавими були взаємовідносини між Агапітом і Вірменином, який досконало володів усіма способами діагностики і прогнозом хвороб, міг по «жилобиению» (по пульсу) передбачити перебіг захворювання. Але суперництво між ними спалахнуло через заздрість Вірменина після довгого і безуспішного лікування ним князя Володимира Мономаха. Вірменин і його однодумці намагалися навіть отруїти Агапіта, але отрута не подіяла на ченця.

Коли ж захворів сам Агапіт і не в змозі був піднятися з ліжка, то прийшов до нього Вірменин і між ними відбулася суперечка про мистецтво і мету лікування. Взяв Вірменин руку Агапіта і передрік йому смерть на третій день. «Се ли єсть умение — смерть мя поведаши, а помощи мя не можети!» — з докором відказав йому Агапіт.

Помер Агапіт у жовтні 1095 року. Поховано його було в Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври. Там і сьогодні, вже протягом 9 століть, зберігаються добре муміфіковані останки першого київського лікаря.

Лікарська діяльність Агапіта дістала відображен-ня в гравюрах XVI - ХУІІ ст. Одним з перших іконографічний портрет Агапіта, надрукований в «Патерику» (1661 р.), зробив гравер Києво-Печерської Лаври Ілля. Збереглися зображення лікаря в монументальних розписах лаврських храмів.

1982 року на фасаді будинку колишньої Микільської церкви на згадку про першого видатного лікаря України - Руси встановлено бронзову дошку з його барельєфним портретом.

Проте зображення Агапіта, як правило, різні. Це й зрозуміло: кожний художник користувався особистим розумінням образу стародавнього лікаря.

У 1986 році московський судмедексперт С.О.Нікітін створив скульптурний портрет Агапіта. В основу роботи покладено метод відомого вчено-го М.М.Герасимова. Агапіта зображено з пучком цілющої трави.

Добре збереження останків печерських ченців протягом стількох століть постійно цікавило вче-них. Завдяки яким факторам збереглися і муміфікувалися поховані в печерах останки ченців? Чи це - природний процес, чи штучне бальзамуван-ня?

Фахові комісії працювали в 1922 і 1939 роках. У 1985 році вчені знову звернулися до цієї проблеми. Детальні дослідження дозволили встановити зріст Агапіта — 166 см, вік, в якому він помер, — приблизно 60 років (це збігається з літописними даними), час поховання — кінець XI ст. Встановлено також, що за життя Св. Агапіт страждав на артрозоартрит попереково - грудного відділу хребетного стовпа, спонділоартрит, пародонтоз, накульгував на праву ногу; від народження в нього нe було мізинця на лівій руці.

Біохімічні