РЕФЕРАТ

на тему:

“Медицина Скіфії та її роль у розвитку медицини в Україні”

ПЛАН

1. Скіфи як провісники медицини Русі

2. Гіппократ про скіфську медицину

3. Ліки скіфів

4. Царі-лікарі

5. Провина недуги і її викриття

6. Чим не хворіли скіфи?

1. Скіфи як провісники медицини Русі

Легендарна Скіфія, якщо вірити історикам, розкинулася від Чорного моря до Балтики і до Уральських гір. Ваза з Куль-Обського кургану – наочне свідчення мистецтва лікування скіфів. Але скіфів більше немає. Проте вони не могли зникнути зовсім безвісти. Очевидно, що скіфи, розчинившись в слов'янському етносі, передали йому своїй знання з медицини.

У VII - VI ст. до н.е. у середземноморських країнах великою славою користувалися скіфські лікарі Анахарсид і Токсарид.

Ось що сказано про Анахарсида (чи Анахарсіса) у «Словнику античності» (Москва, 1989): «Скіф з царського роду; вивчав грецькі звичаї, уклад життя і культуру, піддавав їх критичному осмисленню. Ідеалізуючи північні народи, греки нарекли Анахарсида Мудрим. Приписувані йому зібрання з 10 збережених до наших днів листів, які були датовані III ст. до н.е., свідчить про величезний інтерес до фігури Анахарсиду з боку кініків». Він був лікарем-мислителем.

Про лікаря Токсарида, визнаного в Греції героєм, говориться, що відбувався він із простого скіфського роду, був «чоловік мудрий, який відрізнявся любов'ю до прекрасного і прагненням до благородних занять», помер в Афінах.

Хоча греки ідеалізували північні народи, але одержати настільки високу похвалу від них, дуже спокушених у розумових заняттях, було не так-то просто. Виходить, він був дійсно гарним лікарем.

2. Гіппократ про скіфську медицину

Дуже важливим є думка про скіфську медицину Гіппократа. Він багато подорожував по Причорномор'ї і як проникливий спостерігач залишив нам безцінні свідчення очевидця. Почати можна з того, що він установив холеричний тип статури людей півночі, що є наслідком кліматичних умов. Він говорив, що вони «від природи енергійні і бадьорі для діяльності». Крім того, «ці люди для мистецтв гостріші й здібніші та більш придатні для ведення військових справ».

У числі хвороб, що зустрічаються в скіфського народу, Гіппократ відзначає, як не дивно, евнухоідизм, біль суглобів і виразки на тілі. З властивої йому спостережливістю, він дуже точно вказав причину (соціальну!) евнухоідизму. Цій хворобі були піддані чоловіки «благородні й ті, котрі за допомогою верхової їзди досягли найбільшої могутності; бідні ж страждають менше, тому що не їздять верхи». Але це ще не все. Тривала верхова їзда приводить до захворювання суглобів, запаленню сідничного нерва й подагри. На думку Гіппократа, наслідком верхової їзди були сильні болі в суглобах, виразки на стегнах і кульгавість. Гіппократ пише і про деякі прийоми лікування, що застосовувалися народними цілителями Скіфії: «...коли почнуть хворіти, то відкривають обидві вени за вухами, і коли кров мине, то внаслідок слабості охоплюються сном і засинають».

Метод кровопускання застосовувався в скіфів при багатьох захворюваннях. Правда, Гіппократ не пише, при яких конкретно.

Допомога при пологах виявлялася, зважаючи на все, у візках, обтягнутих повстю. Їхній пристрій Гіппократ описав дуже докладно. У них жили жінки і діти. Цікаво, що дітей не сповивали. А харчувалися скіфи вареним м'ясом, пили кобиляче молоко, поталу воду і їли гіппаку – кінський сир.

3. Ліки скіфів

Цікаво знати, які ж ліки були в “аптечках” скіфів. Насамперед, це цілющі рослини і трави. Ми можемо довідатися це з творів істориків і поетів.

Овідій Назон (1 в. до н.е.), який жив вигнанцем у скіфських степах, у своїх елегіях описує властивості полиню: «...сумний полинь стирчить по пустельних полях і гіркій рослині відповідає своєму місцеві». Історик А.Марцеллін розповідає про скіфський корінь – ревеню, який знаходив широке застосування при лікуванні хворих.

Геродот згадує про разючу гіркоту трави в понтійських степах, що збільшує кількість жовчі більше всякої іншої трави.

Ветеринарний лікар Пелагоній (IV ст. до н.е.) писав, що грецькі і римські лікарі широко використовували «понтійський абсинтій» (полинь), аірний і заячий корені.

Геродот, Плиній і Феофраст у своїх працях пишуть про скіфську траву «Scyphicam herbam», що скіфськими лікарями застосовувалася «для лікування ран», «проти ядухи». Олександрійські лікарі Ктезія й Арістогітон теж захоплювалися лікувальними властивостями скіфської трави. Плиній свідчить, що «скіфська трава» ревінь від боліт Меотійських вивозиться зі Скіфії в Грецію, Італію й інші країни.

Є відомості, що скіфи розводили лікарські рослини в садах і городах, тобто рослини ці вирощувалися у культурі. Скіфам були відомі й отрутні властивості аконіту. Плутарх згадує ще про дві лікувальні рослини, які виростали в ріці Танаід (Дон) – злоненавистник (мова йде, мабуть, про бодязь) і Аллінді з листками, схожими на капустяні. При розтиранні їх утворювався сік, який називали «олією виросу» і сильно зігрівало тіло.

Про ліки, які виростали в Скіфії, згадують Діоскорид (I ст.), лікар Ксенократ. Причому про ліки не тільки рослинного походження, але також мінерального й тварини. Скіфи застосовували і доставляли на ринок «бобровий струмінь», що у понтійського бобра відрізнявся кращим і більш сильною дією. Є згадування про яхонт, янтар, миш'як та інші солі, що добуваються в Скіфії. Для полегшення пологів жінки носили в намистах яхонти. Камінь «хризоліт» у здрібненому виді вживався усередину при болях у шлунку. Усе це украй важливо, тому що зведень про медицину Древньої Русі збереглося вкрай мало. Тим часом лікарі Скіфії і методи їх лікування (а вони були предтечею лікарської справи на Русі) збуджували великий інтерес у греків і римлян, що залишили нам безцінні