4. Царі-лікарі

Є ще один цікавий факт. Якщо ми говоримо про предтечі лікарської справи на Русі, ніяк не можна обійти стороною одну унікальну фігуру.

Цар-лікар – в історії важко знайти факти подібного роду. Щоб персона верховної влади в державі опускалася до людських страждань, шукала зілля від хворостей і недуг! Адже государю ніколи віддаватися подібним заняттям. Він повинен утихомирювати народи і відвойовувати землі у великих царів, що загордилися.

Але, крім своїх обов'язків як власника верховною владою в державі, царі брали участь і в устрої медичних закладів для простого люду.

Так, Устав князя Володимира (996 р.) став основою для облаштування благодійних і медичних установ у Росії аж до ХVІІІ століття.

У період князювання Ярослава розцвіла давньоруська монастирська медицина.

Князь Володимир відкриває ряд богоділень у Києві. На честь свого одруження із сестрою візантійського імператора Ганною він споруджує там же церкву в ім'я Пресвятої Богородиці, що стала притулком для всіх стражденних. Володимир повелів при цій церкві зі своєї скарбниці годувати убогих, дивних, сиріт і вдовиць. А князь Чернігівський Микола Давидович (ХІІ століття) побудував у Києві лікарняний монастир. При князі постійно знаходився лікар Петро Сирянин, чиє ім'я в історії давньоруської медицини займає одне з провідних місць. Його безкорислива допомога всім стражденним являла приклад для наслідування багатьом поколінням лікарів.

5. Провина недуги і її викриття

В основу розподілу людського віку клалися «седьміци» (сім семирічних періодів). Найбільш уражливими вважалися дитинство і старість. Діти страждають недугами надлишкового зволоження: «потниця», висипки (кір, віспа, лапуха), пухлини в горлі. Для старечої патології характерні затвердіння уд (частин тіла), сухість шкіри, глухота, сліпота тощо.

Жінки зображуються як істоти з тендітним організмом. По самій натурі їм властиві «біснування», плаксивість, головні болі, але вони не страждають «кілою», носовими кровотечами і не лисіють.

Причина хвороби звалася «вина недуги». У світі так багато «вин», що їх «ісчести неможливо». Розкриття «провини» – функція «лечцов» (лікарів, знахарів). У постелі хворого саме вони «бдять і першу провину хвороби питають».

Недуга може бути породжений однією «провиною». Але дуже небезпечно, якщо вони настають «укупі» і бувають «разлічні». Гноблення психіки, як і лінощі, – перші ступені до хвороби. Але праця – умова, без якої немислимо гармонійний розвиток організму. Тому всяка корисна справа викликає високу щиросердечну радість, внутрішню радість.

Велике значення придавалось діагностиці і прогнозу. Діагноз іменувався «викриттям недуги». Надійніше усього хвороба визначити по «жилобієнію» (пульсі), але це доля лише «лечьцов-хітроков». Істотною підмогою в діагностиці служив «смотреніє уріноє» (аналіз сечі в «стькляницях»). Про хворобу судили по «малості чи безлічі урини», її кольору, запаху, осаду.

Важливий і огляд усього «облічія» хворого, аж до звички розмовляти, сидіти, є, тому що навіть така деталь, як «смеяние зубь» (посмішка), «ступання ніг» (хода), може повідомити про властивості хвороби.

6. Чим не хворіли скіфи?

Позначення хвороб і симптомів переважно через слов'янську лексику свідчить про дуже древню основу приватної патології. З внутрішніх хвороб відзначена: златяница (жовтяниця), камчюг (артрити), усови (плеврит), вдушь (астма). До нервово-щиросердечного відносилися гостріння піни, чи падуча неміч (епілепсія), розслаблення (паралічі). Проказою іменували хвороби типу вовчанки, лепри й інші шкірні недуги.

З інфекційних добре знали сухотку (сухоту), вогневу (сипний тиф). Трясця (малярія) описана у формі вседенний, черездневной і «квартано» (чотириденної). До групи згубних морів зараховувалися утроба кривава (дизентерія), чуму легенева, мозолие (бубонна чума), возуглие, чи прищ горющ (сибірська виразка), жаба горляная і багато хто інші.

Усі воно так, але які ж були погляди на причину хвороби і яке було саме лікування? Людина підкорялася поглядам епохи, був набожним і марновірним – засуджувати його за це нерозумно. Неважко догадатися, що однієї з головних причин недуг були і «кара Господня за гріхи наші тяжкі» (а нині – хіба не так?), і протистояння світил і сил небесних. Їх треба було піддобрити в першу чергу. І коли в Новгороді спалахнула епідемія чуми, щоб запобігти «Великий мор», народ протягом доби побудував новий храм – церква Андрія Стротілата (існує і понині).

Така страшна хвороба як чуму в народних сказаннях зображувалася жінкою величезного росту з розпущеними косами в білому одязі. Холера зображувалася бабою зі злісним перекрученим обличчям. Але як би вони не злобували, «лечьці» були напоготові. Вони уже вміли розпізнавати хвороби, готувати потрібні ліки і навіть пророкувати результат недуги.

Список використаної літератури

Історія медицини / За ред. Боголюбова М.І. – М., 1998.

Медична енциклопедія. – М., 1994.

Українська та зарубіжна культура. – К., 2001.