У камері встановлюють дверцята, через які заливають гарячу воду, що утворить пару. Вода на розпечені камені подається чи ковшами через шланг із душовою сіткою, що найбільше безпечно (зменшує погрозу одержання опіку).

Піддаючи на каменку замість води настій з лікарських трав, можна підсилити дія термічної процедури. Особливо важливо це для профілактики запалення верхніх дихальних шляхів і недуг горла. Настої готують з листів смородини, малини, ожини, черги, кипрея і материнки.

Протягом століть виробилися правила користування парними лазнями. Але варто строго пам'ятати, що час перебування в парному відділенні для кожної людини строго індивідуально.

Перед відвідуванням парної попередньо треба обполоскатися теплою водою, але не потрібно змочувати голову. Сухе волосся охоронять голову від перегрівання і до деякої міри поліпшать суб'єктивне сприйняття високої температури. Для запобігання голови від перегрівання аматори парної надягають вовняну чи фетрову шапочку і перед кожним заходом у парну змочують її в холодній воді.

Ввійшовши в парну, треба звикнути до лазневого жару. На це повинно піти 3—4 хвилини. Паритися приємніше не сидячи, а лежачи. Тоді жар впливає рівномірно на все тіло. Адже температура навіть на самій стелі не однакова; перепад температури між низом і верхом складає 10—15°. Крім того, коли ви лежите, розслаблюються всі м'язи, а це дає можливість більш ґрунтовно їх пропарити.

Російська лазня немислима без березового віника. Березові листи наповняють парильню приємним ароматом, а «обробка» віником тіла служить прекрасним масажуючим засобом, що підсилює до того ж дію на тіло гарячої пари.

У перший захід побудьте в парної 5—7 хвилин. Вийшовши з її, прийміть холодний душ, а якщо в лазні є басейн, то зануртеся в нього, але не з головою.

При використанні лазні як загартоючий засіб, як і в будь-якому іншому виді загартовування, важливо дотримувати принцип поступовості. Якщо тільки почали паритися, то не намагайтеся бездумно копіювати дії запеклих парильників. Спустивши з полку і вийшовши з парного відділення, не поспішаєте виливати на себе зграї з холодною водою. У кращому випадку ви одержите застуду. Спочатку можна обмежитися душем кімнатної температури, а потім уже прохолодним. Але і це не обов'язково. Надалі можна поступово знижувати температуру води. Але і це не обов'язково. Прохолодна вода досить контрастна з температурою в парній і вже робить ефект, що гартує.

Після душу добре вийти в передбанник і, загорнувшись у простирадло, відпочити. Коли остудитеся, можна знову в парну. І так 3—5 заходів. Для початківців досить і одного. Між заходами в парну необхідні перерви від 10 до 15 хвилин.

У багатьох країнах світу в даний час росте популярність сухо повітряної лазні. Тому що вона віддавна поширена у Фінляндії, те її називають ще «фінська лазня», чи «сауна».

Щоб у лазні було жарке, приміщення парильної роблять невеликим, з ізольованими мильними відділеннями. Необхідно ретельно ізолювати парильну і стежити за тим, щоб при будівництві теплоізоляційні роботи виконувалися високоякісно. Особливо варто приділити увага застосуванню ефективних теплоізоляційних матеріалів. По старому фінському звичаї, у лазні влаштовують низькі двері і високий поріг. Це щоб жар стійко утримувався на рівні полку.

Баню обладнають так, щоб вона мала низьку теплопровідність і мала здатність поглинати яскраве світло. Придатним матеріалом для цього служить осика. Якщо є намір температуру в парильні підняти більш ніж до 120°, полиць рекомендується покривати солом'яними матами з накинутою зверху бавовняною тканиною. Інакше дошки сильно нагріються і ступати по них буде неможливо.

У лазні не повинне бути ніяких металевих предметів — рекомендується застосовувати відполіровані дерев'яні зграї. Підлога звичайно застеляють дерев'яними ґратами.

Постачання приміщення для миття гарячою водою здійснюється різним шляхом. Звичайно воду нагрівають у казані, розташованому в окремому приміщенні, щоб там, де миються, не скапливался пара. Інакше в лазні буде вологе повітря. Готування гарячої води можливо і за допомогою змійовика.

Піч-кам'янка — одна з основних частин устаткування лазні. Важливі не тільки її конструкція, розміри, але і розташування. Звичайно пекти розміщають у куті. При цьому стіна, до якої вона примикає, викладається з цегли на висоту печі. Інші стіни робляться дерев'яними. Розміщення печі в куті дозволяє максимально використовувати приміщення. Це доцільно й у тому випадку, коли пекти опалюється зовні, обігріваючи .і інші приміщення. Топки печей, що знаходяться в парильної, повинні бути легкодоступні. Люк для пари влаштовується таким чином, щоб гаряча пара поступово заповнювала все приміщення.

В останні роки стали широко застосовувати електричні каміни. З їхньою допомогою температура в лазні краще регулюється.

Споруджується сауна у виді бревенчатого зрубу. Він установлюється на фундамент. Підлога роблять з дерева. Колоди можна замінити брусом. Внутрішню частину поверхні стін оббивають дошками. Стики зашпаровують ущільнювальними матеріалами. Дерев'яну стелю утеплюють шаром дерев'яної тріски. Дах покривається залізом. Для внутрішнього обшивання застосовують м'які породи дерев (осика, ялина, сосна). Біля пічей-кам'янок повинні розташовуватися неспалені конструкції.

Відмітними рисами сауни є висока температура і низька вологість. У російській парній лазні температура в парильному відділенні коливається між 45 і 60 , а відносна вологість доходить до 80—100%. У сауні температура значно вище — 70—110°, а іноді і до 120—140°, але зате вологість всього 20%. От чому така висока температура в ній переноситься порівняно легко і небезпеку перегрівання організму незрівнянно менше.

Лазнева процедура впливає на організм людини багатогранно. Тепло, вода, пара, різка зміна