Дослідження проводиться в тих же проекціях, що і звичайна рентгенографія. Однак варто підкреслити, що томографію потрібно робити після вивчення рентгенограм, цілеспрямовано використовуючи оптимальні проекції і вибираючи необхідну глибину зрізу і відстань між ними — крок томографії.

При дослідженні кістково-суглобного апарата користаються кутом хитання трубки від 30° до 50° і кроком томографії в 0,2, 0,5 і 1,0см. Зменшення кута хитання трубки приводить до збільшення товщини виділюваного шару, а отже, і до збільшення кроку томографії.

Однією з модифікацій томографії є зонографія, при якій кут хитання трубки складає всього 8°—10°. При цьому товщина виділюваного шару досягає 1—2см. Зонографію доцільно застосовувати для дослідження кісток переважно губчатої будови (хребці, грудина й ін.).

Панорамна томографія призначена для одержання пошарового зображення об'єктів вигнутої форми. Останнє досягається шляхом моделювання плівки, укладеної в пластичну касету, вигнуту відповідно кривизні поверхні досліджуваного об'єкта. Зображення виходить за допомогою щілинного пучка променів, спрямованого перпендикулярно до досліджуваної поверхні завдяки синхронному повороту об'єкта і касети на 180° при нерухомій трубці. На плівці зображуються елементи об'єкта, що мають однакову лінійну швидкість з поверхнею плівки. Товщина виділюваного шару зростає від 2—3мм до 1—2 см у міру видалення досліджуваної поверхні об'єкта від його осі обертання.

При відсутності панорамного томографа об'єкт сферичної чи циліндричної форми (череп, скелет грудної клітки) може бути досліджений за допомогою сегментальної рентгенографії і рентгенографії поверхневих шарів.

Ці методики дослідження засновані на використанні діафрагми, щілина якої шириною 1—2 мм розташована перпендикулярно до напрямку хитання трубки томографа. При розташуванні осі хитання на рівні об'єкта роблять сегментальні рентгенограми, а при виводі осі хитання за межі об'єкта — рентгенограми поверхневих шарів. В міру віддалення осі хитання трубки від об'єкта відбувається розширення зони, що одержує відображення на плівці. Вигин плівки, розташованої безпосередньо під досліджуваним об'єктом відповідно кривизні його поверхні, також приводить до розширення цієї зони і дозволяє одержати без значних проекційних перекручувань зображення об'єкта вигнутої форми.

Контрастне дослідження кістково-суглобного апарата і м'яких тканин створюється за спеціальними показниками в хірургічних, ортопедичних і онкологічних клініках.

З метою контрастування застосовуються масляні і водяні высокоатомні контрастні речовини, а також низькоатомні газоподібні речовини. Для контрастування пазух, суглобних порожнин застосовуються высокоатомні контрастні речовини (водяні — йодогност, сергозин, білітраст, кардіотраст, урографин, уроселектан, діодтраст, гепак, діодон і ін.; масляні — йодоліпол, ліпоідол, ліпоідин, йодипін і ін.) і газоподібні (повітря, кисень, вуглекислий газ, закис азоту).

Для контрастування м'яких тканин (підшкірної і міжм’язевої жирової клітковини, сухожиль і м'язів) використовують газоподібні контрастні речовини, перераховані вище.

Для контрастного дослідження кровоносних судин кінцівок і тулуба прибігають до введення водяних розчинів дийодованих та трийодованих складних солей органічних кислот (кардіотраст, діодтраст, уроселектан ).

Методики рентгенологічного дослідження

Анатомічна своєрідність черепа, що складається з великого числа складних по будові кісток, що проекційно нашаровуються одна на другу, вимагає при його рентгенологічному дослідженні застосування значного числа проекцій.

Знання залежності одержуваних рентгеноанатомічних даних від застосовуваних проекцій дозволяє одержати максимальну інформацію при мінімальному числі доцільно обраних укладок.

Правильне трактування рентгенограм у нормі і при патології можливі тільки з урахуванням індивідуальних варіантів будови і вікових особливостей черепа в рентгенівському зображенні. У зв'язку з цим при рентгеноанатомічному аналізі ми будемо зупинятися на зазначених питаннях.

Розрізняють оглядові і прицільні рентгенограми черепа. Більшість з них необхідно робити за допомогою відсіваючої сітки, з використанням касет розмірами 13 Х 18, 18 X 24, 24 X 30 см. На кришці касети для точності укладання і центрування доцільно накреслити дві взаємно перпендикулярні лінії, що перетинаються в центрі касети і поділяють її на чотири рівних прямокутники.

Для одержання прицільних рентгенограм використовують тубуси, що обмежують пучок променів. Фокусна відстань при виконанні оглядових рентгенограм звичайно досягає 1 м, а при виконанні прицільних — вибирається в залежності від поставленої задачі. Для строгого дотримання кутів нахилу голови укладання потрібно здійснювати за допомогою кутоміра, крім того, потрібно мати спеціальний набір кутових підставок.

Тому, що голова стосовно тулуба вільно рухається, отже для правильності укладань і дотримання кутів нахилу користаються основними площинами. Розрізняють три основних площини голови: сагітальну, горизонтальну і фронтальну, котрі проводяться через визначені анатомічні орієнтири черепа.

Серединна сагітальна площина проходить спереду назад через середину лобово-носового шва, по сагітальному шві до зовнішнього потиличного виступу і поділяє голову на праву і ліву половини.

Горизонтальна площина називається площиною фізіологічної горизонталі, тому що вона розташовується паралельно горизонту при фізіологічному положенні голови — погляді, спрямованому вдалину. Площина фізіологічної горизонталі проходить через нижній край очниці і верхній край зовнішнього слухового отвору. Вона поділяє голову на верхній і нижній відділи.

Фронтальна площина зветься площиною вушної вертикалі тому, що вона при фізіологічному положенні голови проходить вертикально через зовнішні і внутрішні слухові отвори. Площина вушної вертикалі поділяє голову на передній і задній відділи.

Усі три основні площини голови взаємно перпендикулярні і використовуються для укладань при виконанні оглядових і прицільних рентгенограм черепа.

Оглядові рентгенограми черепа роблять в основних і додаткових проекціях. При необхідності вивчення анатомічних утворень, що не дають диференційованого зображення на оглядових рентгенограмах черепа, прибігають до прицільної рентгенографії і томографії.

Череп

Виявлення анатомічних утворень верхньої частини черепа на рентгенограмах залежить не тільки від індивідуальних і вікових особливостей, але і значною мірою обумовлено проекційними умовами. У залежності від проекції існують визначені закономірності зображення кісток черепа, швів, артеріальних і венозних борозен, каналів вен і вен-випускників, грануляційних ямочок,