Крім лимфоидных Т- і В-кліток, що відповідальні за розпізнавання свого і чужого, існують і допоміжні клітки, такі, як макрофаги і природні киллерные клітки (ЕКК), що грають важливу роль у переробці антигенів, у взаємодії з лимфоидными клітками, у контролі функції Т- і В-кліток і в елімінації мікроорганізмів у присутності антитіл. Таким чином, функція імунної системи залежить від спектра стадій розвитку різних популяцій лимфоидных кліток і надзвичайно складної мережі взаємодій між клітками і секреторними молекулами, у якій беруть участь визначені эффекторные чи допоміжні клітки, що регулюють ці систему.

У нормі зазначена мережа тонко збалансована і забезпечує індукцію різних типів імунної відповіді, у залежності від обставин, за якої випливає вимикання імунної відповіді, після чого в організмі залишаються Т- і В-клітки пам'яті. Формування імунологічної пам'яті саме і є метою імунізації; ця пам'ять виявляється в здатності організму швидше й ефективніше реагувати на повторний вплив того ж самого антигену завдяки присутності великої кількості більш зрілих кліток, що специфічно відповідають на даний антиген. З іншого боку, під час інфекцій тонка імунна рівновага порушується, унаслідок чого можег страждати контроль функції лимфоидных кліток.

Добре відомі приклади персистирующей вірусної інфекції, що існує незважаючи на розвиток імунологічних реакцій, наприклад при гепатиті В, герпетической інфекції й інфекціях, викликуваних деякими парамиксовирусами. До числа можливих механізмів, що дозволяють вірусам уникати імунної відповіді макроорганізму, відносяться распространениевируса від клітки до клітки (наприклад, вірусів герпеса) і локалізація вірусу в таких анатомічних структурах, що частково ізольовані від імунної відповіді (наприклад, локалізація вірусу кору в головному мозку хворих подострим склеро-.зирующим панэнцефалитом чи локалізація людського (альфа) вірусу герпеса в чуттєвих гангліях). У процесі еволюції віруси виробили різні способи впливу на макроорганізм і, у тім чи іншому ступені, можуть уникати відповідних реакцій з боку імунної системи за допомогою механізмів, що специфічні для кожної окремої групи вірусів. Таким чином, для забезпечення захисту від вірусної інфекції організму приходиться використовувати різні типи імунітету і тому необхідно як можна повніше вивчити різновиду імунної відповіді, що вимагаються для захисту від різних вірусів. Читачам, що бажають одержати більш повне представлення про функцію імунної системи, рекомендується звернутися до двох недавно опублікованих оглядів.

НОВІ ПІДХОДИ ДО СТВОРЕННЯ ВАКЦИН

Застосування методів генної інженерії для створення вакцин

Існують два напрямки в створенні вірусних вакцин, стосовно до яких можуть бути пс лезны методи молекулярного клонирования. Перше передбачає створення антигенних компонентів вірусів для використання як вакцини; цей напрямок у даний час бурхливе розвивається. Ціль другого напрямку - одержання дефектних чи аттенуи-рованных штамів для використання в якості живих вірусних вакцин.

Якщо геном чи вірусу його Днк-копію (для вірусу з Рнк-геном) ввести в придатну бактеріальну плазмиду і клонировать у відповідної бактеріальної клітці-хазяїні, наприклад у Escherіchіa colі, то можна одержати вірусну ДНК у кількості, достатній для її усебічного вивчення і наступного одержання продуктів вірусних генів. Аналіз нук-леотидной послідовності звичайно дозволяє установити генетичну організацію вірусу й ідентифікувати гени, що кодують окремі антигени. Після цього можна виділити ген даного антигену і ввести його в різні системи, що забезпечують його контрольовану експресію, найчастіше дуже інтенсивну. Методи генної інженерії і їхнє наукове обґрунтування описані в додатку до дійсної доповіді.

Одержання антигенів за допомогою цих методів має дві переваги. По-перше - безпека. Ці методи дозволяють одержувати вакцини проти високопатогенних вірусів, наприклад проти вірусів африканських геморрагічних лихоманок, тому що застосування виділеного гена цілком виключає виникнення інфекційного агента. Ще один аспект безпеки, властивої самої технології, полягає в одержанні високоочищенної вакцини, як у плані її активного компонента, так і в плані повної відсутності ряду конрамінуючих збудників, виявляються іноді у вакцинах, одержуваних за звичайною технологією. Друга перевага полягає в меншій вартості первинного продукту й одержанні його у великих кількостях, чим відповідних вакцин, що виготовляються звичайними методами. Одна з потенційних проблем полягає в тому, що отриманий у такий спосіб антиген може відрізнятися від відповідного природного антигену по конформації, чи стабільності імуногенній активності. Крім того, складні природні антигенні структури можуть іноді містити ряд компонентів, частина з яких є елементом клітки-хазяїна (наприклад, вуглеводні залишки) і без який буває важко індукувати відповідний імунна відповідь. Однак завдяки використанню для експресії генів визначених кліток-хазяїнів, наприклад дріжджових чи кліток ссавців, можна одержати антиген у формі, що нагадує нативні вірусні частки. В даний час вивчається можливість застосування таких клітинних систем як джерела матеріалу для одержання вакцинних препаратів.

Останнім часом отриманий ряд невеликих олігопептидів, синтезованих хімічним шляхом на підставі відомої амінокислотної послідовності антигенних пептидів вірусів. Показано, що ці олігопептиди ефективно стимулюють вироблення антитіл. Якщо буде встановлено, що ці антитіла тривалий час персистують в організмі і мають захисну дію, то даний підхід зможе стати важливим новим способом виготовлення вакцин. Більш того, як правило, буде можливо, а може й економічно вигідно, синтезувати ген по відповідному пептиду і потім одержувати цей пептид за допомогою експресії гена в бактеріальних клітках.

Після того як стає відомої нуклеотидна послідовність вірусного генома, специфічні заміни основ можна здійснити майже в будь-якім бажаному положенні. Знання тих доменів генома, що кодують біологічні властивості (наприклад, вірулентність) вірусу, дозволить, у принципі, здійснювати стабільні делеційні чи вставні мутації у відповідному ділянці, що ведуть, наприклад, до