Курсова робота на тему:

“Андреас Везалій – засновник сучасної анатомії”

П л а н :

Вступ

Передові діячі перехідного періоду

Людина в центрі уваги епохи Відродження

Пауданська школа медицини

Андреас Везалій – представник Пауданської школи

Висновок

Використана література

У надрах феодалізму в цехових об'єднаннях купців та ре-місників поступово складався і зростав новий клас—буржуазія, для якого феодальний лад з його обмеженнями, пануванням в усіх галузях життя богослов'я і сухої схоластики в школах був тяжкими путами. Нові епохальні географічні відкриття, такі, як відкриття Америки Христофором Колумбом (1492 р.), мор-ського шляху до Індії Васко да Гамою (1498 р.), потреба в роз-витку й обслуговуванні нових видів добувної і обробної промис-ловості, ставили перед наукою і технікою все нові завдання.

Боротьба з феодалізмом, засиллям церкви відбувалася в різ-них країнах по-різному і в різні часи. Вихідним моментом усіх цих процесів був розвиток продуктивних сил. Найсприятливіші умови для переходу від феодалізму до капіталізму створилися в країнах Західної Європи. Ці держави не зазнали в минулому численних нападів, які спустошили країни Азії, Східної Європи, були розташовані близько до морських шляхів світової торгів-лі. Народи Русі захистили Захід від кочівників. Ці історичні обставини сприяли успішному розвиткові в Західній Європі ре-месел, зростанню міст і торгівлі. Зростання торговельних і про-мислових центрів супроводилось класовими конфліктами, селян-ськими війнами, повстаннями ремісників, які протягом XV— XVII ст. розхитували в цих країнах феодальний лад. Оскільки в середні віки єдиною ідеологією була релігія, то всі ці соціаль-ні рухи, спрямовані проти паралізуючого впливу церкви, оціню-вались як єресь.

Передові діячі перехідного періоду, борючись проти всесиль-ної офіційної церкви і схоластики, використали культурну спад-щину античної давнини, особливо античної Греції. Звідси — тер-мін Відродження (Ренесанс по-італійському II Кіпазсітепіо) — досить неточне позначення, що збереглося в науковій літерату-рі до наших днів. Насправді культура пізнього середньовіччя, що різко відрізнялася за історичними умовами свого виникнен-ня й формування від умов античного світу, ніяк не могла бути простим відтворенням античності. Однак діячі епохи були щиро впевнені, що переживають і здійснюють відродження. В галузі медицини Західна Європа прийняла крім спадщини античної ме-дицини також спадщину передової медицини народів Сходу, що стало відомим у Європі завдяки діяльності арабістів, перекла-дачів з арабської мови на латинську (Герарда Кремонського, Костянтина Африканського та ін.). Енгельс писав: «Це був най-більший прогресивний переворот з усіх пережитих до того часу людством, епоха, яка потребувала титанів і яка породила ти-танів щодо сили думки, пристрасті й характеру, щодо багато-сторонності і вченості... Але що особливо характерне для них, так це те, що вони майже всі живуть у самій гущі інтересів сво-го часу, беруть жваву участь у практичній боротьбі... Кабінетні вчені були тоді винятком...»

Культура пізнього середньовіччя — епохи Відродження — в центр уваги ставила людину. В цьому полягала основна від-мінність Studia humana —тодішнього гуманізму від Studia Divina — богослов'я. Положення відродженої античної філософії «пізнай самого себе» (gnoti se auton) тлумачилося як пізнання передусім фізичної природи людини. Анатомією займалися не тільки лікарі, а й люди, за родом діяльності далекі від медици-ни. Таким був геніальний художник Леонардо да Вінчі (1452— 1519), цей універсальний розум епохи: мислитель, технік, ана-том, видатний маляр. Леонардо да Вінчі разом з лікарем Торре з Павії протягом десятків років анатомував трупи і зробив ба-гато точних анатомічних зарисовок. На жаль, його анатомічні трактати стали широковідомі лише через 150 років після смерті автора і тому не мали впливу на прогрес анатомічної науки.

В Падуанському університеті було здійснено видатні дослі-дження з анатомії і фізіології людини. Ці дисципліни в ті часи ще не були відокремлені.

Протягом багатьох сторіч після Галена фактично нічого но-вого в анатомії не було відкрито. Церква суворо забороняла професорам-ченцям, які здебільшого були викладачами анато-мії, робити розтини людських трупів; перші легальні розтини для навчання в університетах (найчастіше один раз на рік) по-чали робити більш як через тисячу років після Галена (XIII ст.). В підручнику анатомії, складеному професором Мондіно де Люцці в Болоньї, яким користувались в університе-тах протягом 200 років, анатомія подавалася за Галеном; лише в 1520 р. Олександр Ахіліні в новому виданні праці Мондіно описав клубово-сліпокишковий клапан та в слуховому апараті молоточок з коваделком. В 1529 р. Бенердіно де Карпі в новому виданні Мондіно висловив сумнів щодо можливості безпосеред-нього переходу крові з одного шлуночка серця в другий, як учив Гален.

Серед анатомів Падуанської школи перше місце належить Андреасу Везалію, праці якого становлять цілу епоху в анато-мічній науці.

Андреас Везалій (справжнє прізвище Віттінгс. 1514—1564) — родом з Брюсселя, вивчав медицину в Монпельє, Парижі, доско-нально володів грецькою, латинською і арабською мовами. З перших років навчання на медичному факультеті виявив ви-няткову пристрасть до вивчення анатомії. Не задовольняючись лекціями своїх учителів, які викладали її за Галеном, Везалій, під загрозою смертної кари, викопував з товаришами потайки на кладовищі свіжі трупи і знімав повішених злочинців за стінами міста, переховував їх у себе в приміщенні і вивчав на них анатомію. .\\аючн 23 роки, він поїхав у Падую, де був у ті часи найкраще обладнаний анатомічний театр, блискуче провів там ряд диспутів, виявив великі знання з анатомії і невдовзі (у віці 25 років) дістав звання професора анатомії цієї відомої школи. Везалій, досліджуючи людські трупи, виправив усю тогочасну анатомію, відзначив близько 200 істотних помилок Галена. Він переконливо спростував твердження