Галена, що правий шлуно-чок серця у дорослих сполучається з лівим. Везалій критикував помилки Галена спочатку дуже обережно, у формі шанобливих «коментарів». Та, зібравши свої анатомічні дослідження і систе-матизувавши їх, він опублікував у 1543 р. великий твір «De humani corporis fabrica, libri septem» («Будова людського тіла, в семи частинах»), який прекрасно ілюстрував художник Калькар – учень Леонардо да Вінчі та Тиціана. У І книзі описано скелет, II — зв'язки та м'язи, III — судини, IV — нерви, V — нут-рощі, VI — серце, органи дихання, VII — мозок.
Праця Везалія, за визначенням І. П. Павлова у його перед-мові до російського видання трактату Везалія (М., 1950),—«це перша анатомія людини, яка не просто повторює вказівки й думки стародавніх авторитетів, а спирається на роботу вільного дослідницького розуму». 1555 р. вийшло друге видання твору Везалія, доповнене й перероблене ним і набагато краще надру-коване.
Праця Везалія стала об'єктом шаленої критики прибічників Галена, які вважали авторитет Галена непорушним. Учитель Везалія в Парижі Жак Дюбуа Сільвій прилюдно прокляв свого учня, спалив його книгу, обізвавши його не Везалієм, а Везанусом (vesanus – божевільний). Доля Везалія була сумна. За на-мовою заздрісників його звинуватили в анатомуванні ще живої людини, і він змушений був їхати замолювати свій гріх над «гробом господнім» в Єрусалимі. На зворотному шляху корабель розбився, Везалій опи-нився на безлюдному остро-ві Занте, де помер від голо-ду й хвороби. Тут пізніше йому було встановлено па-м'ятник.
Везалій перший дав опис тіла людини, побудований на докладному дослідженні людських трупів; він пер-ший розробив у деталях правильну методику секції, і його справедливо вважа-ють творцем анатомії як науки.
На численних рисунках людське тіло ніде не зобра-жено у Везалія непорушним, в лежачому положенні, а всюди динамічно, у русі. Рисунки до лекцій Везалія свідчать, що лекції його су-проводжувалися порівняль-ними демонстраціями, з жи-вим натурщиком, зі скеле-том. Везалій був новатором не лише у вивченні, а й у викладанні анатомії. Його лекції, так само як і рисун-ки в його книзі, давали уяв-лення не тільки про будову, але частково і про функції організму. Вони характерні
для епохи Відродження, її життєствердного оптимізму, що зна-ходило свій вияв не тільки в художній літературі, але навіть і в анатомічному атласі. Для учнів Везалій опублікував скоро-чений виклад великої праці – “Епітоме” (щось на зразок кон-спекту або узагальнених висновків). Книга ця перекладалася у XVIII ст. в Москві Єпіфанієм Славинецьким — «Врачевская анатомия».
Малюнок скелета з атласу Везалія
Роботу Везалія щодо дальшого вивчення будови людського організму продовжували багато видатних учених, переважно італійських. Габріель Фаллопій (1523—1562) описав анатомію зубного апарату, слухового органа, статевих органів (фаллопієві труби).
Бартоломео Євстахій (1510—1574) докладно описав нирки, орган слуху (Євстахієва труба). З Падуанського університету вийшла праця Іероніма Фабріція (1537—1619), який описав ве-нозні клапани. Він помітив, що вени відкриваються в бік серця, але не дав цьому пояснення. Професор цього ж університету Реальдо Коломбо (1516—1559), безпосередній учень і наступник Везалія по кафедрі, залишив опис малого кола кровообігу.
У праці «De re anatomica», надрукованій у Венеції в 1559 р., він під-твердив, що «кров прибуває легеневою артерією до легенів, де вона розріджує-ться, потім, поєднавшись з повітрям, вона іде до лівого шлуночка серця через легеневу вену; це явище досі ще ніким не було помічене, хоч і доступне для спостереження всім». Центром кровообігу Коломбо вважав, за Галеном, не серце, а печінку.
Одночасно з ним в Іспанії цілком самостійно описав мале коло кровообігу доктор Мігель Сервет (1509 (1511)—1553). Сервета було визнано єретиком і спалено (1553) у Швейцарії ра-зом з його працею богословського змісту.
Сервет спростував погляд Галена щодо просочування крові з лівої половини серця у праву через невеликі отвори, які нібито е у перетинці між передсердями, і вперше дав правильну уяву про рух крові з правого шлуночка серця до легень по гілках легене-вої артерії і від них по гілках легеневих вен у ліве передсердя. Він вважав, що в легенях відбувається видалення з крові «сажі» і насичення її “свіжим повітрям”, внаслідок чого утворюється “життєвий дух”, що є джерелом усіх рухів організму.
В и с н о в о к :
Отже, на кінець XVI ст. було нагромаджено досить даних, щоб правильно описати рух крові. Везалій довів, що в післяутробному житті шлуночки серця не сполучаються між собою, як вважали (за Галеном) протягом тисячоліть.
Анатомічні праці попередників Везалія майже не містили малюнків. Низький рівень образотворчого мистецтва середньовіччя, труднощі відтворення малюнків у рукописних книгах і зневага дійсними анатомічними знаннями, почерпнутими при вивченні трупа, – ось ті причини, які зробили анатомічні малюнки скоріше курйозною, чим дивною рідкістю. Винятки становили замальовки кістяка в різних артикулюючихх позах. Їх можна було зустріти й у працях Леонардо да Вінчі й у деяких підручниках хірургії (наприклад, у Бруншвига. Страсбург, 1497), і в книзі Россі (1496-1541), де кістяки зображені в передній і задній проекції.
Везалій запропонував метод графічного втілення натури. Чудова проникливість його розуму позначилася й тут. Зрозуміло, і це його відкриття не народилося з нічого. Випадкові анатомічні замальовки анатомів XIII-XVI століть і досягнення образотворчого мистецтва Відродження цілком могли зумовити розуміння пізнавальної цінності анатомічного малюнка.
Везалій не просто підключив малюнок до тексту. Ілюстрації були прийняті Везалієм як складова частина його анатомічної праці. Його метод дослідження припускав препарування, опис і замальовку. Отже, мова йшла не тільки про