Курсова робота на тему:

“У. Гарвей – засновник вчення про кровообіг”

П л а н :

Вступ

Передові діячі перехідного періоду

Людина в центрі уваги епохи Відродження

Пауданська школа медицини

Навчання Гарвея

Опис роботи серця

Висновок

У надрах феодалізму в цехових об'єднаннях купців та ре-місників поступово складався і зростав новий клас—буржуазія, для якого феодальний лад з його обмеженнями, пануванням в усіх галузях життя богослов'я і сухої схоластики в школах був тяжкими путами. Нові епохальні географічні відкриття, такі, як відкриття Америки Христофором Колумбом (1492 р.), мор-ського шляху до Індії Васко да Гамою (1498 р.), потреба в роз-витку й обслуговуванні нових видів добувної і обробної промис-ловості, ставили перед наукою і технікою все нові завдання.

Боротьба з феодалізмом, засиллям церкви відбувалася в різ-них країнах по-різному і в різні часи. Вихідним моментом усіх цих процесів був розвиток продуктивних сил. Найсприятливіші умови для переходу від феодалізму до капіталізму створилися в країнах Західної Європи. Ці держави не зазнали в минулому численних нападів, які спустошили країни Азії, Східної Європи, були розташовані близько до морських шляхів світової торгів-лі. Народи Русі захистили Захід від кочівників. Ці історичні обставини сприяли успішному розвиткові в Західній Європі ре-месел, зростанню міст і торгівлі. Зростання торговельних і про-мислових центрів супроводилось класовими конфліктами, селян-ськими війнами, повстаннями ремісників, які протягом XV— XVII ст. розхитували в цих країнах феодальний лад. Оскільки в середні віки єдиною ідеологією була релігія, то всі ці соціаль-ні рухи, спрямовані проти паралізуючого впливу церкви, оціню-вались як єресь.

Передові діячі перехідного періоду, борючись проти всесиль-ної офіційної церкви і схоластики, використали культурну спад-щину античної давнини, особливо античної Греції. Звідси — тер-мін Відродження (Ренесанс по-італійському II Кіпазсітепіо) — досить неточне позначення, що збереглося в науковій літерату-рі до наших днів. Насправді культура пізнього середньовіччя, що різко відрізнялася за історичними умовами свого виникнен-ня й формування від умов античного світу, ніяк не могла бути простим відтворенням античності. Однак діячі епохи були щиро впевнені, що переживають і здійснюють відродження. В галузі медицини Західна Європа прийняла крім спадщини античної ме-дицини також спадщину передової медицини народів Сходу, що стало відомим у Європі завдяки діяльності арабістів, перекла-дачів з арабської мови на латинську (Герарда Кремонського, Костянтина Африканського та ін.). Енгельс писав: «Це був най-більший прогресивний переворот з усіх пережитих до того часу людством, епоха, яка потребувала титанів і яка породила ти-танів щодо сили думки, пристрасті й характеру, щодо багато-сторонності і вченості... Але що особливо характерне для них, так це те, що вони майже всі живуть у самій гущі інтересів сво-го часу, беруть жваву участь у практичній боротьбі... Кабінетні вчені були тоді винятком...»

Культура пізнього середньовіччя — епохи Відродження — в центр уваги ставила людину. В цьому полягала основна від-мінність Studia humana —тодішнього гуманізму від Studia Divina — богослов'я. Положення відродженої античної філософії «пізнай самого себе» (gnoti se auton) тлумачилося як пізнання передусім фізичної природи людини. Анатомією займалися не тільки лікарі, а й люди, за родом діяльності далекі від медици-ни. Таким був геніальний художник Леонардо да Вінчі (1452— 1519), цей універсальний розум епохи: мислитель, технік, ана-том, видатний маляр. Леонардо да Вінчі разом з лікарем Торре з Павії протягом десятків років анатомував трупи і зробив ба-гато точних анатомічних зарисовок. На жаль, його анатомічні трактати стали широковідомі лише через 150 років після смерті автора і тому не мали впливу на прогрес анатомічної науки.

В Падуанському університеті було здійснено видатні дослі-дження з анатомії і фізіології людини. Ці дисципліни в ті часи ще не були відокремлені.

Протягом багатьох сторіч після Галена фактично нічого но-вого в анатомії не було відкрито. Церква суворо забороняла професорам-ченцям, які здебільшого були викладачами анато-мії, робити розтини людських трупів; перші легальні розтини для навчання в університетах (найчастіше один раз на рік) по-чали робити більш як через тисячу років після Галена (XIII ст.). В підручнику анатомії, складеному професором Мондіно де Люцці в Болоньї, яким користувались в університе-тах протягом 200 років, анатомія подавалася за Галеном; лише в 1520 р. Олександр Ахіліні в новому виданні праці Мондіно описав клубово-сліпокишковий клапан та в слуховому апараті молоточок з коваделком. В 1529 р. Бенердіно де Карпі в новому виданні Мондіно висловив сумнів щодо можливості безпосеред-нього переходу крові з одного шлуночка серця в другий, як учив Гален.

Уїльям Гарвей (1578—1657) народився в Фолькстоні в Анг-лії, вивчав медицину в Кембріджі, закінчив медичну освіту в Падуанському університеті. Під керівництвом свого вчителя Фабріція, який описав венозні клапани і вивчав розвиток курчати в яйці, Гарвей почав досліджувати кровообіг. Повернувшись в Англію, він працював у Лондоні в госпіталі св. Варфоломея, викладав анатомію, хірургію, пізніше був двірським королівським медиком. Свої висновки про кровообіг Гарвей зро-бив лише після багатолітніх сумлінних досліджень. Уже в 1605 р. в доповіді колегії лікарів у Лондоні він виклав основи свого розуміння кровообігу в організмі, але ще протягом 23 ро-ків усіма доступними йому засобами перевіряв свої положення і лише в 1628 р. опублікував свою працю «Ехегсіtatіо аnаtоmіса dе mоtu согdіs еt sаnguinis іn аnіmаlіbus» («Анатомічні дослі-дження руху серця і крові у тварин»).

Гарвей описує роботу серця як м'язового насоса з клапанами. Висновки про кровообіг він сформулював так:«0тже, кров тече по артеріях з центра на периферію, а по венах від перифе-рії до центра