Курсова робота на тему:

“Знахарство як форма індивідуальної медичної діяльності в первісному ладі”

П л а н :

Л і т е р а т у р а :

Михалин В.М., Кирьяк В.А. Неклассическое врачевание: прошлое и настоящее,- Кишинев, «Штиинца», - 1985.

Сорокина Т.С. Атлас истории медицины,- М., 1987.

Народная медицина: пути создания и развития,- 1980.

У дійсності, ні наївності, ні риторики в поставленому нами питанні немає. І на результаті XX сторіччя усе ще злободенна проблема ненаукового лікування, відомого також як альтернативна медицина, нетрадиційне лікування, побічна медицина. Подібна "медична допомога" включає засоби і методи, що суперечать сучасній медичній науці, що на практиці обертається дилетантизмом, неуцтвом і відвертою містикою. Здавалося б, ненаукове целительство не повинно узгоджуватися з високим освітнім рівнем його шанувальників. Однак, коли мова йде про власне чи здоров'я здоров'ї близьких нам людей, нерідко приемлется і загадкова область некласичного лікування.

Прихильників ненаукового лікування нині з легкістю зараховують до розряду так називаної народної медицини. Це невірно, і от чому. Поняття народна медицина правомірно розглядати в двох змістах. По-перше, в історичних рамках як початковий етап лікування в первіснообщинній формації, де целительством звичайно займалися найбільш досвідчені члени племені. По-друге, нею позначається важлива частина традиційно-побутової культури в ряді сьогоднішніх людських співтовариств, особливо в слаборозвинених стропах, з низьким рівнем забезпечення лікарською допомогою. У чистому виді елементів первісної народної медицини, звичайно, не існує. У стародавності неоднозначність результатів лікування з неминучістю породжувала думка про втручання таємничих надприродних сил. Для боротьби зі злими силами прибігали до заклинань, талісманам, ритуалам. Подальший розвиток народної медицини йшов під містичною оболонкою, а в епоху поділу праці лікування стало самостійним видом діяльності. Що ж стосується щирої народної медицини, то вона продовжувала існувати і дійшла до наших днів у виді знахарської медицини. Сьогодні, називаючи непрофесійного медика знахарем, ми вкладаємо в це поняття тільки негативний зміст. Але чи справедливо ми надходимо? Як же по-іншому іменувати нинішнього практика народної медицини? Травник, умілець, костоправ, шаман, зелейник?.. Однак усі ці слова не відбивають істоти його занять. Назвати такого врачевателя "народним лікарем"? Але і ця назва в сучасній мові не дуже-те вдало, тому що існує дійсно почесне звання народного лікаря. Тим часом, у словнику В. И. Даля знахар визначається як знаючий, знаючий у справі лікар-самоучка. Схильність сучасного знахаря до елементів ворожіння, змов природна, тому що в його свідомості жваво містичне ядро багатовікового емпіричного запасу знань.

У класово-антагоністичному суспільстві народна медицина зберігається як "друга" культура незаможних шарів населення. При соціалізмі ж народна медицина позбавляється своєї, соціальний бали і виявляється зайвою. Наукова медицина в оремо суспільстві переймає лише раціональні, ланцюгові елементи народного лікування і в останні роки всі частіше ставиться питання про вивчення методів древньої народної медицини, особливо східної. Ці дослідження ведуться у творчій співдружності з етнографами, лінгвістами, істориками, особливо в районах Далекого Сходу і Середньої Азії, Хоронитель народного медичного досвіду - знахар - по улучному вираженню одного з ентузіастів вивчення народних засобів, так само протистоїть професійному лікуванню, як народний розповідач казок сучасній літературі.

Що ж стосується більшості нинішніх винахідників доморослого целительства, те їх, як удало помітив відомий етнограф Ю. В. Бромлей, варто вважати представниками псевдонародної медицини. Справді , чи можна відносити до знахарів укладачів "біоенергетичних мазей", творців пристосувань для "лазерного енергетичного накачування", винахідників чудодійного "холодного окропу", "омагниченной" води, гасових "бальзамів" і методів опромінення "биополем", проповідників сыроядения?.. Неважко помітити, що для всіх цих цілителів головним є віра в панно надприродних сил, збагнення яких доступно лише обраним. Подібна установка, на відміну від знахарства, завжди підкріплюється псевдонауковими теоріями про сутність хвороби. Для визначення описаної діяльності найбільше підходить термін парамедицина. На відміну від знахарства парамедицина як частина паранауки існує в економічно розвитих країнах, у тому числі й у нашій країні.

Питання про фактори, що підтримують існування настільки екзотичної області культури, заслуговує спеціального обговорення. Поки ж торкнемося цікавого в теоретичному плані пропозиції закріпити термін парамедицина тільки за діяльністю "умільців", тих, котрими рухає потреба в саме- і взаємодопомоги. Однак, аналогічні заняття за рубежем найчастіше включають у сферу медичного окультизму. який разом зі знахарством складає елементи паракультуры. Та й практично звузити поняття парамедицины далеко не просто. Як визначити, приміром , діяльність будівельника, що виготовляв "еліксири здоров'я", пропущені через установку для дроблення сипучих будматеріалів?11 Куди віднести проповідників користі сыроядения, голодування і "психології йогів"? Як назвати шанувальників магнітних браслетів, врачевателей биополем, ентузіастів терапії перепелиними яйцями, парадиагностов? Вважати їхній "умільцями" немає основ. Називати ж знахарями, а потім лікувати як маніяків або обіцяти як шарлатанів невірно власне кажучи і ненадійно в плані протидії безглуздим ідеям. Адже в дійсності поводження парамедиков побуждается складною сукупністю мотивів. І не так-те просто вести пропаганду, що викриває неуцтво,, якщо мотив діяльності парамедика альтруїстичний, тобто, спрямований на рятування людства від хвороб. Так, може бути, не варто витрачати енергію па викриття парамедицины? Адже паранаучные міфи паразитують у найменш вивчених областях, і, якщо представити всі природному ходу подій, вимисел згасне, а корисні крупиці засвояться наукою. І, нарешті, мова йде про феномени культури, що вимагають доброзичливого відношення! Автори цієї книги не раз чули подібну аргументацію