може призводити не лише до відсутності ефекту, а й до подальшого погіршення та стимуляції росту пухлини, про що свідчать численні літературні дані, узагальнені Н.М.Бережною, В.Ф.Чехуном (2005). Чим більш детальною і глибокою є діагностика порушень імунної системи, тим краще розуміння патогенезу вторинного імунодефіциту та шляхів патогенетичного лікування його та основного захворювання.
Про патогенетичне лікування злоякісних пухлин зараз говорити ще рано, а щодо існуючих методів, а саме — хірургічного видалення, опромінення, хіміотерапії, то самі по собі вони поглиб-люють імуносупресію та вторинний імунодефіцит. До того ж, на фоні імунної недостатності часто використовують специфічну та неспецифічну імунотерапію, наприклад онковакцинами (Барышников А.Ю., 2004; Потебняк Г.Н. и соавт., 2004; Мазур О. В и соавт., 2004; Insus O. et al., 2002), яка при порушенні імунної системи не може формувати повноцінну адекватну відповідь, а внаслідок цього — не дає бажаного, теоретично очікуваного результату.
Методи імунотерапії при вторинному імунодефіциті та лікуванні основного захворювання, в даному випадку — злоякісних пухлин, слід розділити на імунокорекцію і власне спрямовану імунотерапію основного захворювання. Без корекції, а точніше без відновлення стану імунної системи, практично неможливо досягти успіху імунотерапії. Водночас відновлення імунної системи при пухлинах та інших захворюваннях, таких як бронхіальна астма, аутоімунна патологія (ревматизм та розсіяний склероз), за допомогою сучасних терапевтичних заходів є досить складним, що спонукало до використання, зокрема, радіотрансплантаційних методів, у тому числі тотального опромінення і введення завчасно взятого власного кісткового мозку хворого для відновлення систем кровотворення та імунітету. Цей лікувальний підхід свідчить про складність проблеми патогенетичного лікування вторинних імунодефіцитів, що виникають при різних захворюваннях та мають провідну роль у патогенезі основного захворювання.
Вторинні імунодефіцити, які не мають суттєвого значення для патогенезу основного захворювання, можна розглядати як своєрідну комплексну реакцію на основне захворювання. Вони потребують вдумливого підходу до вибору методів їх лікування. Сьогодні практично не можна назвати ні одного лікарського засобу (особливо рослинних екстрактів), які прямо чи опосередковано не впливали б на імунні клітини та імунну систему в цілому, що з позицій сучасних вимог та доказової медицини неприпустимо.
На наш погляд, сьогодні існує така проблема, як обґрунтоване використання в клінічній практиці різних імуномодуляторів та харчових добавок як імуноактивних препаратів. Довільне їх застосування може призводити до алергізації, ризику виникнення онкозахворювань та вірусних інфекцій, активації аутоімунної патології.
Подальше вивчення вторинних імунодефіцитів та обґрунтування використання імуноактивних препаратів дозволить керувати імунними процесами в організмі залежно від їх патогенетичної доцільності та безпеки. Мистецтво лікаря полягає не в лікуванні хвороби, а в лікуванні конкретного хворого з його індивідуальними особливостями, до яких відноситься і система імунітету.
