3. Передача інфекції через воду, в яку потрапляють мікроби з ви-діленнями хворих (холера, черевний тиф, дизентерія та ін.).

4. Через заражені харчові продукти.

5. Через укуси кровосисних членистоногих (наприклад, малярія).

6. Через грунт: наприклад, кишкові захворювання, правець.

У динаміці розвитку інфекційного процесу розрізня-ють такі періоди: інкубаційний, провісників (продромальний), роз-палу хвороби і період реконвалесценції (одужання). Першою особ-ливістю інфекційного процесу є те, що ознаки захворювання вияв-ляються не відразу після зараження, а через певний прихований, інкубаційний період. Він може тривати від кількох годин до кількох днів (дифтерія) і навіть тижнів (черевний тиф). Протягом інкубацій-ного періоду відбувається розмноження й нагромадження мікробів та їхніх отрут, підвищення реактивності організму до збудника і його

За інкубаційним періодом настає продромальний (період провіс-ників хвороби), що характеризується наявністю деяких загальних ознак захворювання: невеликим підвищенням температури, загаль-ним нездужанням тощо. У період розпалу хвороби інфекційний про-цес, досягши високої інтенсивності, тримається на цьому рівні пев-ний час, що є неоднаковим при різних захворюваннях.

За сприятливого перебігу хвороба переходить у стадію одужання, першою ознакою якого є спадання температури, поліпшення загаль-ного самопочуття і т.п. При багатьох інфекційних захворюваннях клінічне одужування не збігається за часом зі звільненням інфікова-ного організму від збудника хвороби.

Форми інфекцій. Розрізняють інфекції гострі та хронічні, явні та приховані, мішані та вторинні. Гострі інфекції часто ха-рактеризуються раптовим початком та порівняно короткочасним перебігом (грип, кір, скарлатина та ін.). Деякі інфекції, наприклад, туберкульоз, бруцельоз, малярія найчастіше мають хронічний характер і відзначаються тривалим перебігом.

В окремих випадках інфекція може бути мішаною, коли од-ночасно відбувається зараження збудниками двох або більше пато-генних видів. Часто інфекція може зумовлювати ослаблення організ-му, який стає схильним до інших захворювань. Так, наприклад, після грипу або кору розвивається запалення легень, дитина, хвора на кір, захворює на дифтерію або навпаки. В таких випадках говорять про вторинну інфекцію.

Якщо організм, що переніс якусь інфекційну хворобу, в результа-ті повторного зараження знову захворює на ту саму хворобу, то гово-рять про реінфекцію. Суперінфекція — це повторне зараження організму, в якого ще перебігає основне захворювання. Загострення процесу в період видужання називається рециди-вом.

Питання про спадкову передачу інфекційних захворювань досі ще остаточно не з'ясоване. Багато дослідників заперечують можли-вість у людини такої передачі, зумовленої інфікованими статевими клітинами. Разом з цим експериментальне доведено можливість пе-редачі заразних хвороб від хворої матері плоду через плаценту (ста-філококові захворювання, черевний і поворотний тиф, вірусний ге-патит, сифіліс, СПІД та ін.) і під час родів (бленорея новонародже-них).

Інфекційні хвороби поділяють на екзогенні та ендо-генні. При екзогенних зараженнях збудник проникає в макроорга-нізм ззовні — від хворих, бацилоносіїв, через заражені ним харчові продукти, воду, повітря, предмети, ґрунт тощо. Ендогенні хвороби, які ще називають аутоінфекціями, виникають в результаті активування власних мікроорганізмів, це може статися внаслідок по-рушення відносної сталості внутрішнього середовища макроорганіз-му, впливу зовнішніх факторів.

Характер поширення інфекційних захворювань серед населення може бути різний. Якщо спостерігаються окремі випадки інфекційних хвороб, то говорять про спорадичні (поодинокі) захворювання.

Значна кількість випадків інфекційного захворювання, пов'яза-них між собою спільним джерелом або спільними шляхами поши-рення, називається епідемією (епізоотією— серед тва-рин). Якщо епідемія досягає надзвичайно великих розмірів, охоплю-ючи цілі країни і навіть континенти, її називають пандемією.

З історії відомі приклади багатьох пандемій у минулому. Так, у VI та XIV ст. спостерігалися пандемії чуми, а з 1817 по 1963 р. було сім пандемій холери. У 1972-1973 рр. вірус грипу спричинив пандемію, яка охопила 2,5 млрд. людей, майже на 1,5 млрд. чоловік більше, ніж пандемія цього захворювання у 1957 р.