Інфільтраційна анестезія за методом О. В. Вишневського. Анестезію почи-нають з інфільтрації місця розтину шкіри шляхом утворення «лимонної шнервує ділянки оперативного втру-чання. Прикладами її є анестезія пальців за методом Оберста-Лукаше-вича, анестезія сідничного нерва у разі ампутації та ін.

Анестезія нервових сплетень. У разі застосування цього методу знеболю-вання розчин анестетика вводять у ділянку сплетення, що іннервує кін-цівку, наприклад, у ділянку плечо-вого сплетення при операціях на верхній кінцівці.

Паравертебральна анестезія. Вве-дення анестетика в місце виходу нерво-вих корінців з міжхребцевих отворів забезпечує анестезію певної зони, що іннервується цими утвореннями. Місце введення анестетика визна-чається зоною, яку треба знеболити. Найчастіше паравертебральну анесте-зію використовують при переломах ребер. У цьому разі блокаду прово-дять на рівні пошкодженого ребра. Як правило, блокуються 2 відповідних сегменти. Інфільтрацію місцевим ане-стетичним засобом проводять окремо для кожного сегменту 0,5—1 % роз-чином новокаїну або тримекаїну.

Загальні правила виконання про-відникової анестезії такі:

1. У міру можливості слід ін'єкту-вати розчин анестетика периневраль-но, якомога ближче до нерва. Про це свідчить одержання парестезії після введення голки.

2. Треба уникати ендоневральних ін'єкцій, а якщо без цього не можна обійтися, то вводити слід невеликі об'єми розчину анестетика (3—5 мл) і дуже повільно. Решту розчину ін'єктують периневрально.

3. Доцільно уникати також внут-рішньосудинних ін'єкцій, для чого неодноразово по ходу блокади слід проводити аспіраційну пробу.

4. Концентрацію адреналіну в роз-чині анестетика 1:200 000 слід вважа-ти оптимальною. Адреналін до розчи-ну анестетичного засобу додають без-посередньо перед виконанням блокади.

5. Слід суворо додержувати кон-центрації, максимально дозволеної дози анестезуючих препаратів.

6. Місце введення великої голки в шкіру бажано анестезувати внутріш-ньошкірним уведенням розчину анес-тетика (створюють «лимонну шкірку»).

Провідникове знеболювання паль-ців проводять двома уколами на межі бічної і тильної поверхонь звичайно основної фаланги. Спочатку анесте-зують дорсальні (приблизно 1 мл роз-чину), а у міру просування голки во-лярні (приблизно 1,5—2 мл розчину місцевого анестетика) нервові гілки. При цьому слід враховувати:

а) що імбібіція тканин розчином анестетика тим болючіша, чим ближче її ділянка розташована до осередку за-палення;

б) що ацидоз запалених тканин знижує ефективність анестезуючих препаратів;

в) що тривалий вазоконстриктор-ний або гідравлічний турнікет загро-жує життєдіяльності тканин пальця.

Епідуральна анестезія. У разі епі-дуральної анестезії місцевий анесте-тик уводять у перидуральний простір, який має вигляд вузької щілини, що розташована в спинномозковому ка-налі між зовнішніми і внутрішніми ли-стками твердої мозкової оболонки. Епідуральний простір виповнений жи-ровою тканиною, венозними сплетен-нями і лімфатичними судинами. Він не сполучається ні з спинним, ні з головним мозком, і анестетик не впливає безпосередньо на мозок. Це є значною перевагою перидуральної анестезії перед спинномозковою.

Розчин анестетичного засобу, який уводять у перидуральний простір, зро-шує корінці спинномозкових нервів. Крім цього, він проникає через між-хребцеві отвори до пограничних стовбів і їх блокує. Це зумовлює втра-ту симпатичної, чутливої і рухливої іннервації. Як правило, знеболюван-ня охоплює значну зону, бо розчин анестетика піднімається вгору і спус-кається вниз до перидурального про-стору на 8—10 сегментів.

Епідуральну анестезію звичайно виконують у положенні хворого сидя-чи або лежачи на боку з притиснутими до живота ногами. Місце пунк-ції залежить від бажаного рівня анес-тезії. Пункцію проводять у центрі зо-ни анестезії.

Перед попаданням в епідуральний простір голка проходить через шкіру, підшкірну основу, надостисті, міжос-тисті та жовті зв'язки (мал. 20). Для анестезії використовують дві голки:

одну — для підшкірних ін'єкцій, другу — для проведення блокади. Спочатку анестезують шкіру і під-шкірну основу, знаходять місце між остистими відростками. Друга голка завдовжки до 10 см, з внутрішнім ді-аметром близько 1 мм, з гострим, але коротким і зігнутим кінцем. Прокол роблять чітко по задній серединній лінії і вводять голку на глибину 2— 2,5 см в поперековому відділі перпендикулярно до хребта. Потім до голки приєднують шприц з ізотонічним розчином натрію хло-риду. Подальше просування голки вглиб відбувається під контролем ступеня стиснення повітряної буль-башки, яку спеціально залишають у шприці. Потім, коли кінець голки міститься між волокнами зв'язок, розчин під час натискування на пор-шень шприца просувається дуже по-вільно, а бульбашка повітря в ньому стискається.

Як тільки голка проникає в пери-дуральний простір, опір зменшується і поршень легко просувається вперед. Під час віднімання шприца від голки з її отвору не повинна витікати ріди-на. Якщо вона витікає, це свідчить про те, що кінець голки в спинномоз-ковому каналі. Якщо голка в периду-ральному просторі, в нього вводять 2—3 мл розчину анестетичного засо-бу, щоб відсунути тверду мозкову оболонку спинного мозку і запобігти її перфорації голкою або катетером. Потім у голку вводять тонкий полі-етиленовий катетер, через який фрак-ційне вводять анестетик під час опе-рації і після неї. Спочатку вводять тест-дозу анестетика, що не пере-вищує 1/3 наміченої, і через 5—8 хв уводять всю дозу. Як правило, для цього використовують 2 % розчин тримекаїну або ксикаїну, рідше — но-вокаїну. Максимальна одноразова до-за тримекаїну не повинна перевищу-вати 10—12 мг/кг.

Анестезія настає через 15—ЗО хв і триває 1,5—2 год. Для повноцінної блокади одного спинномозкового сег-менту у дорослого пацієнта потрібно 1—2,5 мл розчину місцевого анесте-тика.

Ускладнення у разі епідуральної анестезії бувають порівняно рідко. Головне із них — колапс, що пов'яза-ний з вимиканням великої кількості вазомоторів.

У разі високої