Кортикостероїди характеризуються вираженою протизапальною та імуносупресивною дією, що дає змогу розглядати їх як засіб і протизапальної, і базисної терапії, що передбачає комплекс лікувальних заходів, спрямованих на основні патогенетичні ланки РА, які забезпечують «терапію завтрашнього дня» (модифікуючі хворобу антиревматичні препарати – МХАП) – друга лінія захисту.

Низькі (<10 мг/добу) дози глюкокортикоїдів нерідко дають змогу адекватно контролювати ревматоїдне запалення, не поступаючись у цьому плані МХАП, із прийнятним профілем токсичності. На жаль, у багатьох пацієнтів спроба відмінити глюкокортикоїди призводить до загострення синовіту, навіть на тлі прийому МХАП. Отже, місце глюкокортикоїдів у лікуванні РА остаточно не встановлено і вимагає подальшого вивчення.

До МХАП належать амінохінолінові препарати золота, цитостатики, лефлуномід, сульфаніламіди, імуномодулятори, пеніциламін, біологічні агенти.

Базисні препарати можуть зменшувати і/або запобігати ушкодженню суглобів, зберігати функцію і структуру суглобів, а також зменшувати загальні витрати на лікування й обслуговування цієї категорії хворих, покращувати їх працездатність. Базисну терапію слід розпочинати не пізніше ніж через 3 місяці у пацієнтів із установленим діагнозом РА, у яких, незважаючи на адекватне лікування НПЗП, зберігаються болі в суглобах, вранішня скутість, активний синовіт, підвищення рівня С-реактивного білка і/або ШОЕ або рентгенологічні ознаки ушкодження суглобів.

На ранніх стадіях захворювання, особливо при суглобовій формі з повільно прогресуючим перебігом, а також профілактично пацієнтам з підозрою на РА використовують амінохінолінові препарати, доповнюючи їх НПЗП. Амінохінолінові препарати можуть призначатися при суглобово-вісцеральній формі РА, особливо в разі ревматоїдного ураження нирок, що є протипоказанням до призначення кризотерапії.

З огляду на повільну імунодепресивну дію цих препаратів їх застосовують протягом років (добова доза хлорохіну – 0,25, гідрохлорохіну – 0,2-0,4 г) з перервами на 1-2 місяці. Як правило, ці препарати приймають одноразово, після вечері. При суглобово-вісцеральній формі РА, а також деяких ускладненнях (амілоїдоз) їх дози може бути збільшено.

При тривалому прийомі амінохінолінових препаратів можливий розвиток побічних ефектів: гастралгії, нудоти, шкірних висипів, сверблячки, запаморочення, схуднення, нерізкої лейкопенії, посивіння волосся. Ускладнення з боку очей, пов’язані з відкладенням хлорохіну в рогівку і змінами сітківки, трапляються рідко, проте вимагають систематичного обстеження хворих окулістом – 1 раз на 3 місяці, а в разі появи скарг, пов’язаних із порушенням зору, препарат слід відмінити.

Відносними протипоказаннями до призначення амінохінолінових препаратів є захворювання сітківки, ураження паренхіми печінки, психози, виражена цитопенія, вагітність.

Препарати золота застосовують при суглобовій формі РА середньої тяжкості з ексудативними виявами в суглобах без ознак місцевої деструкції. Лікування кризанолом починають з пробної дози – 0,5 мл 5% масляного розчину з інтервалом у 7 днів; при добрій переносимості переходять на введення 1-2 мл 5% або 0,5-1 мл 10% розчину (17-34 мг золота) 1 раз на тиждень на початку лікування, а згодом на 1 ін’єкцію в 2-3 тижні протягом 1-1,5 років до досягнення сумарної дози 0,8-1,2 г золота. У разі неефективності першого курсу лікування препаратами золота повторний курс, як правило, також малоефективний. Кращі результати зафіксовано при меншій тривалості хвороби.

Ауранофін застосовується в таблетках по 0,003 г, добова доза – 0,006 г, тривалість лікування – від 6 місяців до 1 року. Препарат ефективний при РА з активністю І-ІI ступенів за наявності системних проявів у вигляді міокардиту, дифузного інтерстиціального фіброзу легенів, лімфаденопатії, лихоманки, ревматоїдних вузликів.

Тривале застосування препаратів золота здатне загальмувати прогресування РА, а в окремих випадках сприяти відновленню кісткової структури, незважаючи на ерозійний процес у кістках.

Найпоширенішими ускладненнями при лікуванні препаратами золота є шкірні висипи, що іноді поєднуються зі стоматитом, кон’юнктивітом, патологічними порушеннями (тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, апластична анемія), гепатитом, периферичними невритами.

Протипоказання до призначення кризотерапії:–

тяжкий, у тому числі псевдосептичний перебіг РА;–

виражені вісцеральні прояви;–

ураження нирок і паренхіми печінки;–

виразкова хвороба в стадії загострення;–

захворювання крові (особливо з цитопенією).

У разі прогресування захворювання, неефективності амінохінолінових препаратів і протипоказань до кризотерапії для базисної терапії може бути використано D-пеніциламін у середній добовій дозі 0,3-0,45 г. Ефект здебільшого спостерігається через 8-12 тижнів, за його відсутності протягом 4-5 місяців препарат слід відмінити.

При тривалому лікуванні D-пеніциламіном у 96% хворих відзначаються такі ускладнення, як шкірні висипи, ураження слизових оболонок, нудота, блювання, втрата апетиту, смакових відчуттів, ознаки гіповітамінозу В6, холестатична жовтяниця, симптоми уражень нирок, виражена цитопенія. Є також дані про важкі аутоімунні синдроми, СЧВ, що нагадують міастенію, синдром Гудпасчера.

Сульфопрепарати (сульфасалазин і салазопіридазин) застосовуються по 2,0-3,0 г на добу в 4 прийоми протягом кількох місяців і навіть років при лікуванні РА з вісцеральними проявами, особливо в разі розвитку нефропатії, коли наявність білка в сечі є протипоказанням до лікування препаратами золота і D-пеніциламіном. Сульфопрепарати малотоксичні, їх застосування можливо навіть у період вагітності. При лікуванні сульфопрепаратами іноді виникають нудота, блювання, шкірний висип, гемолітична анемія, лейко- і тромбоцитопенія, збільшення лімфатичних вузлів, головний біль, запаморочення, периферична нейропатія. Протипоказаннями