Сульфасалазин і салазопіридазин призначають у зростаючій дозі від 0,5 до 2,0 г на добу протягом кількох місяців і навіть років. За відсутності ефекту протягом 2 місяців дозу препаратів збільшують до 3 г на добу. Поступове збільшення дози сприяє толерантності до препарату з боку ШКТ.

Цитостатичні імунодепресанти застосовують при системних і вісцеральних проявах РА, особливо множинних, торпідному перебігу процесу, псевдосептичному синдромі, а також за відсутності протипоказань до їх використання. Позитивний терапевтичний ефект цих препаратів зумовлений їх гальмуючою дією на імунні реакції унаслідок пригнічення активності імунокомпетентних клітин. Для лікування хворих на РА використовують 2 групи цитостатиків:–

антиметаболіти, що блокують синтез нуклеїнових кислот (метотрексат, азатіоприн);–

алкілуючі препарати, що депонують нуклеопротеїди (циклофосфамід, хлорбутин).

Метотрексат призначають по 7,5-15 мг/тижд (2,5 мг тричі з перервою 12 год). Для зменшення побічних ефектів препарату призначають фолієву кислоту по 1-2 мг на добу через 24 год після застосування метотрексату до наступного його прийому .

Азатіоприн у початковій добовій дозі 100-150 мг (підтримуюча доза – 50 мг) використовують переважно при суглобових проявах РА.

Циклофосфамід призначають при суглобово-вісцеральній формі РА, починаючи з добової дози 0,05 г, через місяць її підвищують до 0,1-0,15 г, а досягнувши лікувального ефекту (через 1,5-2 місяці) переходять на підтримуючу (0,05-0,1 г на добу).

Хлорбутин застосовують при важких, частіше суглобово-вісцеральних формах РА в добовій дозі 0,01 г.

Проведення терапії РА цитостатичними імунодепресантами має низку особливостей:–

основну частину лікування слід проводити в стаціонарі при ретельній підготовці хворих із подальшою можливістю його продовження в амбулаторних умовах;–

препарати призначають, якщо хвороба не піддається лікуванню іншими засобами і перебігає у важкій формі;–

препарати протипоказані хворим із супутньою інфекцією і вираженою цитопенією, недостатністю функції печінки і нирок;–

при добрій переносимості проводиться відносно тривала терапія з переходом на підтримуючі дози;–

можливе поєднання прийому цитостатичних препаратів перорально з їх внутрішньосуглобовим введенням (для цього більш придатний циклофосфамід), доцільно їх поєднання з кортикостероїдами (при цьому зменшується гормонозалежність);–

через виявлене підвищення катаболічних процесів при лікуванні імунодепресантами їх рекомендують поєднувати з анаболічними препаратами.

При тривалому застосуванні цитостатичних імунодепресантів можливий розвиток побічних реакцій, тому лікування має проводитися під ретельним лікарським контролем. Найпоширенішими є інфекційні ускладнення, гематологічні (лейко- і тромбоцитопенія, анемія), тератогенний ефект, канцерогенна дія.

Новий базисний антиревматичний препарат лефлуномід модифікує РА, зменшуючи гостроту перебігу і прогресування [16]. Лефлуномід діє як імуномодуляторний агент, інгібуючи клітинний цикл, на відміну від цитотоксичного ефекту інших базисних препаратів. Гальмуючи експансію Т-лімфоцитів, препарат блокує основну ланку в механізмі розвитку і прогресування РА. Лікування лефлуномідом починають із 100 мг 1 раз на добу протягом 3 днів із переходом на підтримуючу дозу препарату – 20 мг 1 раз на добу. При поганій переносимості її може бути зменшено до 10 мг 1 раз на добу. Лікувальний ефект починає проявлятися через 4 тижні і може посилюватися протягом 4-6 місяців від початку лікування. Терапію лефлуномідом можна поєднувати з постійним прийомом НПЗП і застосуванням низьких доз глюкокортикостероїдів.

Для корекції імунного дисбалансу, властивого для РА, застосовують різні імуностимулюючі засоби.

Синтетичний імуномодулятор левамізол призначається в дозі 150 мг тричі на тиждень. Клінічний ефект левамізолу виявляється через 2-3 місяці, для підтримки йоно прийом препарату необхідно продовжувати невизначено довго, що може супроводжуватися розвитком різних побічних реакцій (шлунково-кишкові розлади, збудження ЦНС, шкірно-алергічні висипи, лейкопенія, а іноді й агранулоцитоз), які спостерігаються майже в 2/3 хворих і значно обмежують можливість застосування препарату.

Імуномодулюючий препарат циклоферон, який не має алергенної, мутагенної і ембріотоксичної дії при низькій токсичності, доцільно застосовувати в комбінації з метотрексатом у хворих на РА з високим ступенем активності запального процесу і системними проявами.

Як імуномодулятори використовують білкові препарати тимусу по 100 мг підшкірно 2-3 рази на тиждень протягом 1 місяця, а потім 1 раз на тиждень протягом 6 місяців. Ці препарати є білковими речовинами, тому при парентеральному застосуванні вони можуть викликати алергічні реакції.

Зазначеної побічної дії позбавлений водний екстракт тимусу – вілозен – небілкове низькомолекулярне з’єднання, що застосовується у вигляді 1% водного розчину по 20-30 крапель шляхом закапування по 5-7 крапель в обидві половини носа 5 разів на день протягом 15-30 днів під контролем субпопуляцій Т-лімфоцитів у крові. За вираженою імуномодулюючою дією вілозен дещо поступається білковим препаратам тимусу.

Нещодавно біотехнологічним шляхом було розроблено принципово нову групу лікарських препаратів – «біологічні засоби»:*

моноклональні антитіла до певних детермінант імунокомпетентних клітин або прозапальних цитокінів, зокрема до ФНП б;*

рекомбінантні протизапальні цитокіни;*

природні інгібітори цитокінів (розчинні рецептори, антагоністи):–

інфліксимаб – химерні моноклональні антитіла до ФНП б людини;–

етанерцепт – рекомбінантні розчинні рецептори ФНП б людини;–

адалімумаб – повні моноклональні антитіла людини до ФНП б;–

анакінра – рекомбінантні антагоністи рецепторів ІЛ-1.

На відміну від традиційних МХАП і глюкокортикоїдів, що характеризуються неспецифічними протизапальними і/або імуносупресивними ефектами, біологічні агенти мають більш селективну інгібуючу дію на гуморальні й клітинні компоненти запального каскаду.

Першим запровадженим у клінічну практику лікарським засобом, що представляє собою моноклональні антитіла до ФНП б, був інфліксимаб. Препарат випускають у флаконах по 20 мл, що містять 100 мг ліофілізованого порошку. Інфліксимаб застосовують шляхом тривалих (не менше 2 год) внутрішньовенних інфузій у дозі 3 мг/кг; після першої інфузії препарат вводять на 2-му і 6-му тижнях, а потім 1 раз на 8 тижнів.

Етанерцепт – рекомбінантний людський розчинний рецептор ФНП б, який зв’язує і нейтралізує розчинний і клітиннозв’язаний ФНП б. Препарат вводять підшкірно по 25