РЕФЕРАТ

на тему:

„Основні аспекти білетики у сучасному суспільстві”

Феномен біоетики останніми роками привертає значну увагу філософів і методологів науки, природознавців і медиків як на Заході, так і в Україні. Вивчаючи наукові і філософські джерела. присвячені біоетиці. можна виявити принаймні два ракурси використання цього терміна (роботи М.Р'юза, Ед.Вілсона, Б.Реніца. В.Борзенкова, М.Кисельова. В.Крисаченка та ін.). Так, під біоетикою розуміють притаманну людині вроджену схильність розглядати певний спосіб дій як справедливий, а інший - як несправедливий. У певному розумінні, мова йде про дослідження біологічних засад кваліфікування. тяжіння до добра і зла.

В іншому смислі, терміном "біоетика" позначають включення в сферу етичного відношення також і ставлення людини до природи, до живого2. У цьому сенсі біоетика - сукупність правил, дозволів і заборон, що визначають межі, міру втручання людської конструкторської діяльності в реальність живого. У тому числі - в природу людини. Отже, біоетика має визначити, що є моральним або аморальним стосовно живого, взагалі життя . Це означає, що в сферу біоетики потрапляють певні науково-дослідницькі і медичні дії, пов'язані з використанням новітніх біотехнологій у формі генної терапії, клонування, штучного запліднення, трансплантації. Але генну інженерію можна використовувати не лише в терапевтичних цілях. а й з метою взагалі будь-яких змін біологічного в людині, конструювання тілесності за її бажанням. Так би мовити, покращання заради покращання. Вочевидь. що в моральному сенсі с принципова різниця між втручанням генетики для зміни того. що працює ненормально, і її втручанням для створення досконалішого біологічного. У цьому відношенні біоетика намагається осмислити питання про те, чи є моральним саме таке втручання в людське біологічне? З точки зору біоетики. виникають також нові ракурси оцінки таких медичних процедур як, скажімо, аборти, або евтаназія.

Біоетичні проблеми, що знаходяться в центрі уваги філософів науки і природознавців, пов'язані з досягненнями сучасної генетики. Людство має єдиний самовиробляючий ресурс - біологічний. Всі інші ресурси можуть бути вичерпані. Саме тому пріоритети в науці на майбутнє тисячоліття потрошку зміщуються на користь наук про життя. Людство намагається взяти під контроль самовиробництво біологічних ресурсів, розкрити механізми енергетики клітини. синтезу біологічних продуктів, фотосинтезу та ін. Це має пряме відношення до розв'язання найважливіших проблем людства, а саме. проблем продовольчого потенціалу планети, екології існування людини, здоров'я людини"

Біоетика — це етика життя. Для неї насамперед характерне усвідомлення самоцінності життя, моральне освячення життя як фундаментальної цінності. Її зусилля спрямовані переважно від людини в навколишній світ, а мета цих зусиль — збереження цього життя, незалежно від того, в якій формі воно проходить. Саме тому коло інтересів біоетики охоплює такі моральні проблеми як евтаназія, трансплантація органів, штучне запліднення, біомедичні дослідження тощо.

Біоетиці пощастило: вона народилася за кордоном. І тому була беззастережно визнана на всьому пострадянському просторі, у тому числі й в Україні: при Кабінеті міністрів, АН і АМН України створено комітети з біоетики, проводяться дослідження й наукові форуми. Перспективи її розвитку безхмарні.

Зовсім інша доля у валеології — науки про здоров’я. Народившись у СРСР і отримавши пріоритетний розвиток в Україні, вона досі не має статусу наукової дисципліни, її успіхи замовчуються, точніше — їх не помічають. В АН України і гадки не мають про існування валеології, а коли й знають, то ставляться до неї дуже скептично. На відміну від біоетики, зусилля валеології спрямовані не «назовні», а «всередину» самої людини, на вивчення феномена людини і розвиток механізмів здоров’я кожного. Як у жодній іншій науці, у валеології людину розглядають як цілісне, а не просте скупчення органів та систем. Це дає можливість отримати зовсім нові й важливі для практики виживання людства дані (див. нашу статтю «Третій шлях?» у тижневику «Дзеркало тижня» №26 за 2004 р.).

Валеологія підрозділяється на кілька напрямів. Головний — медична валеологія (вона зветься «санологія»). Повторимо: предмет дослідження валеології — індивідуальне здоров’я (механізми самоорганізації живої системи), можливості «керування» ними. Говорячи про теоретичні основи валеології, слід зазначити, що вона розглядає індивідуальне здоров’я як самостійну медико-соціальну категорію, сутність якої може бути кількісно і якісно охарактеризована прямими показниками. Важливо відзначити, що здоров’я розглядається як більш загальна категорія, порівняно з хворобою. Передхвороба і хвороба — окремий випадок здоров’я, коли рівень його знижений або є його дефекти, а між здоров’ям і хворобою виділяються перехідні стани. Хвороба формується й маніфестується, коли виснажуються резерви здоров’я. Таким чином, періодично «міряючи» здоров’я, можна запобігти розвитку хвороби задовго до її маніфестації.

До появи валеології феноменологія здоров’я була надзвичайно мізерною, а гносеологічно вона грунтувалася на альтернативі «здоровий—хворий» (діагноз «здоровий» досі формулюється при відсутності ознак патологічного процесу, тобто методом винятку). Наукові досягнення валеології дозволили істотно розширити феноменологію здоров’я. Коротко її можна подати таким чином.

Здоров’я може бути охарактеризоване кількісно. Ми розробили методологію і найпростішу, доступну середньому медичному персоналові методику «вимірювання» здоров’я. Вона не потребує складного обладнання і може використовуватися в районних лікарнях та фельдшерсько-акушерських пунктах, у кабінетах сімейних лікарів. Встановлено, що існує певний «безпечний рівень» здоров’я, вище якого не визначаються ні чинники ризику розвитку захворювання, ні його прояви. За останні 20 років кількість жителів нашої країни, котрі перебувають у «безпечній зоні» здоров’я, зменшилася на порядок — із 8 до 0,8%. При виході з «безпечної зони»