З метою поліпшення реологічних властивостей крові показане введен-ня реополіглюкіну, а для розширен-ня судин — папаверину гідрохлориду по 0,05 г 3 рази на добу всередину або 2 мл 2 % розчину підшкірне 2 рази на добу протягом 10—12 діб. Застосову-ють і такі препарати, як но-шпа, нікошпан, галідор, ескузан, АТФ, МАП. Вони поліпшують коронарний і мозковий кровообіг.

Клінічні спостереження засвідчу-ють, що відмороження зумовлює алергізацію організму, а тому під час його лікування застосовують антигіс-тамінні препарати: димедрол (0,05 г 2 рази на добу), діазолін, супрастин, тавегіл і ін. Вони зменшують набряк, гіперемію, біль. У перші 3—5 діб ре-активного періоду застосовують сте-роїдні гормони (гідрокортизон), які володіють десенсибілізуючим і проти-запальним впливом.

Протягом усього періоду лікуван-ня відморожень хворий повинен при-ймати вітаміни (аскорбінову і нікоти-нову кислоти, вітаміни групи В, Е).

Велику увагу приділяють детокси-кації організму хворого. Це здійсню-ють шляхом інфузійно-трансфузійної терапії і форсованого діурезу. Хво-рим показане внутрішньовенне вли-вання гемодезу, реополіглюкіну, 5—

10 % розчину глюкози. Форсований діурез проводять шляхом уведення лазиксу або фуросеміду. Для бороть-би з ацидозом переливають 4—5 % розчин натрію гідрокарбонату. У зв'язку із втратою калію при прове-денні форсованого діурезу показане введення 300 мл 3 % розчину калію хлориду. Для поліпшення функції печінки призначають глюкозу, сери-пар, карсил.

Для боротьби з інфікуванням рано-вих поверхонь, якщо неширокі і не-глибокі відмороження, застосовують ацетилсаліцилову кислоту (2—3 г на добу), бутадіон (0,15 г 2 рази на добу), сульфаніламідні препарати. У разі ви-раженої запальної реакції, ускладне-ної лімфангіїтом, тромбофлебітом, пе-рорально призначають антибіотики (еритроміцин, олететрин, ампіцилін).

З першої доби лікування хворі по-винні одержувати стафілококовий ана-токсин за схемою.

У комплексі лікувальних заходів при відмороженнях треба використо-вувати новокаїнові блокади. Вони виявляють знеболювальний, судино-розширювальний, протизапальний ефекти, стимулюють регенерацію сполучної тканини. Застосовують футлярну, вагосимпатичну, пара-нефральну, епідуральну новокаїнові блокади. Для цього використовують розчини новокаїну.

Місцеве лікування відмороження починається з первинної хірургічної обробки ранових поверхонь. При відмороженні І ступеня після змазу-вання ураженої поверхні 56 % спир-том етиловим або іншим антисепти-ком, який не змінює забарвлення шкіри, накладають зігріваючу ватно-марлеву пов'язку. При відмороженні

11 ступеня зрізують пухирі і наклада-ють пов'язку з одним із антисептич-них розчинів або їх комбінацією. Для цієї мети запропоновано безліч пре-паратів: слабкий розчин калію пер-манганату, розчин аміаку, мазь Виш-невського, сульфідинову, ксерофор-мову мазі, вітамінізовану мазь з ла-ноліном, риб'ячим жиром і ін.

Для хірургічного лікування засто-совують фасціо-, некро-, некрек-томію.

Фасціотомію проводять звичайно в кінці першої або на другу добу після відмороження. Операція полягає в тому, що в ділянці найбільшого на-бряку по ходу кінцівки роблять розрі-зи шкіри, підшкірної основи й фасції. Це зменшує напруження тканин і по-ліпшує в них кровообіг.

З 3—6-ї доби вже з'являються ознаки некрозу тканин. У цей час проводять некротомію. Розрізи роблять на всю глибину некротизованих тканин. Оскільки тканини, що розташовані глибше, можуть виявитися життєздатни-ми, некротомію треба проводити обе-режно. Розрізування змертвілих тка-нин сприяє виділенню назовні ток-сичної тканинної рідини, зменшує токсемію.

Наступним видом оперативного втручання є некректомія (мал. 60, б). Час її проведення визначається індивідуально (від 5-ї до 14-ї доби). Операція полягає у повному вида-ленні змертвілих ділянок, відступа-ючи на 1—1,5 см дистальніше від демаркаційної лінії. Розріз проводять у межах змертвілих тканин так, щоб залишилася смужка некротизованої тканини, яка пізніше муміфікуєть-ся. Некректомія сприяє стиханню запальних явищ, зменшує інтокси-кацію, запобігає виникненню в ура-жених тканинах гнійнозапального процесу. Після відокремлення за-лишків змертвілих тканин і розвит-ку грануляцій проводять таке саме лікування, як у разі звичайних гнійних ран.

Крайнім заходом при лікуванні відморожень є ампутація чи екзарти-куляція кінцівки.

Ампутації бувають первинні, вторинні і пізні. Первинні ампутації рідко виконуються лише за наявності відмо-рожень. Частіше до них вдаються при комбінованій травмі (відмороження і розтрощення кісток). Виконують на 4—5-ту добу, коли стає зрозумілим стан травмованих тканин.

Вторинні ампутації проводять у зв'язку із ускладненнями, які загро-жують життю (сепсис).

Причинами пізньої ампутації є ос-теомієліт у ділянці відмороження, виражена деформація кінцівки.

За умови дії на тканини частих, по-вторних (хронічних) помірно низьких температур у них розвивається пато-логічний стан — обмороження (ретіо, pemiones). У поверхневому шарі епі-дермісу і нервових закінченнях вини-кають дистрофічні зміни. Найчастіше обмороження спостерігається на паль-цях рук, але може бути і на пальцях ніг, вушних раковинах, носі.

Спостерігається холодної пори року і характеризується болем, ціанотич-ним забарвленням шкіри, набряком і сильним свербінням. У рідкісних ви-падках з'являються тріщини, а іноді осередки некрозу. На дорсальній по-верхні кисті можуть з'являтися дрібні інфільтрати у вигляді вузликів у центрі, які з часом виразкуються, а пізніше рубцюються. Обмороження частіше буває у людей, які довго пра-цюють в неопалюваних вогких при-міщеннях.

Захворювання триває довго і має хронічний перебіг. Загострюється під час роботи на холоді, у вологому при-міщенні, а також при високих темпе-ратурах. У періоди ремісії обморожен-ня нічим себе не проявляє.

Лікування хворих з обмороженнями полягає у застосуванні зігріваючих ком-пресів, фізіотерапевтичних процедур (теплі ванни, струм д'Арсонваля, промені УВЧ), користуванні теплими рукавичками і шкарпетками. Не мож-на допускати переохолодження кін-цівок. Показані новокаїнові блокади.