Вперше ДНК-вакцини було отримано в CША в 1993 році вченими фірм "Мерк" та "Вікал".

Було показано, що імунізація ДНК, що містить гени вірусу грипу, здатна захищати тварин від наступного зараження смертельними дозами вірусу грипу. Більш того, виявилося, що вакцина, отримана проти штаму вірусу грипу, виділеного в 1968 р., успішно працює й проти штаму, виділеного в 1934 р.

Цей факт викликав особливий інтерес, оскільки відомо, що поверхневі білки вірусу грипу за рахунок мутацій надзвичайно мінливі, й тому звичайні білкові вакцини здатні захистити від одного конкретного штаму вірусу та неефективні проти інших штамів.

ДНК-вакцина справляється з задачею завдяки активації клітин-кілерів (цитотоксичних лімфоцитів), що впізнають інфіковані клітини. Тобто, якщо клітина заражена вірусом грипу, то цей цитотоксичний лімфоцит просто знищує її, як сховище цього вірусу.

Кілерні клітини, крім того, головна зброя імунної системи проти ракових клітин. Саме тому ДНК-вакцини, що стимулюють клітини-кілери, є дуже перспективними для лікування та профілактики пухлин та вірусних захворювань, що важко піддаються лікуванню.

ДНК-вакцини безпечні в плані інфекційності. Білки, закодовані в цій ДНК, синтезуються в організмі природним шляхом і викликають повноцінну імунну відповідь.

Важлива перевага ДНК-вакцин - їх одержання та очищення - швидкий, технологічний та економічно більш вигідний процес у порівнянні з одержанням традиційних вакцин.

ДНК-вакцини розмножуються в бактеріях, вирощуваних на поживному середовищі. При необхідності, наприклад, при епідемії, вакцину можна буде створити та виробити в достатній кількості протягом 2-3 тижнів.

Світовий прогрес в галузі біотехнології йде неймовірними темпами. Простота методу одержання ДНК-вакцин пояснює небувалу швидкість розвитку технології ДНК-імунізації.

Перша стаття по генній імунізації з'явилася в 1992 році, а сьогодні вже проходять випробування ДНК-вакцин на людях у десятьох медичних центрах США. Буквально за п'ять років відбувся повний переворот.

В даний час розробляються ДНК-вакцини проти широкого спектра захворювань, що викликаються вірусами та бактеріями (грип, герпес, кір, туберкульоз, хламідіоз, лейшманіоз). Розробляються ДНК-вакцини й проти таких захворювань, проти яких на сьогоднішній день вакцин не існує, наприклад, гепатиту С, СНІДу, малярії та пухлинних захворювань.

Вже розпочато клінічні випробування на добровольцях генних вакцин проти вірусу імунодефіциту людини, малярії та рака. А що стосується дослідів на тваринах - у сотнях лабораторій наразі ведуться випробування вакцин проти, напевно, всіх існуючих вірусів.

У Росії, наприклад, у Новосибірськом інституті біоорганічної хімії СВ РАН у 1996 р. була сконструйована вакцина проти вірусу кліщового енцефаліту (ВКЕ).

Імунізація лабораторних мишей ін'єкціями ДНК-вакцини, що містила гени ВКЕ, призводила до захисту тварин від зараження смертельними дозами ВКЕ.

Наступний важливий крок був зроблений у спільних роботах учених цього інституту з колегами з Інституту молекулярної біології РАН, МДУ та Інституту вірусології РAMH. Було сконструйовано ДНК-вакцину проти вірусу грипу А.

Імунізація мишей цією вакциною проводилася за допомогою унікального пристрою для введення ДНК, в якому використовується балістичний метод, так званий метод «генної гармати» (цей метод широко використовується для введення рекомбинантной ДНК у рослини).

Це проста та ефективна технологія: дрібними золотими частками покритими молекулами ДНК стріляють за допомогою енергії стиснутого газу, як мікродробом. Частки пробивають шкіру, ДНК "влітає" в організм і при цьому зберігає здатність функціонувати. Було показано, що вакцинація тварин таким способом призводить до появи в крові тварин антитіл проти грипу А.

Фахівці вважають, що перспективи розвитку генної імунізації неосяжні та у найближчі часи в лікуванні та профілактиці різних небезпечних захворювань відбудеться революція.

Однак говорити про широке практичне використання ДНК-вакцин сьогодні передчасно в зв'язку з необхідністю проведення доскональних досліджень: потрібно оцінити наскільки безпечним є введення в організм векторних молекул, що несуть чужорідні гени.

Необхідно також удосконалювати структури векторних молекул і розробляти ефективні та прості, зручні для медичної практики методи введення вакцин в організм.