Реферат на тему:
“Гельмінтози”
П л а н :
Опис захворювань.
Класифікація гельмінтів по видових особливостях.
Механізми зараження.
Вплив гельмінта на макроорганізм.
Гельмінтози – найпоширеніші і наймасовіші паразитарні хвороби людини, за яких виникають складні взаємостосунки між двома живими організмами – паразитом і хазяїном.
Захворювання в людини спричиняють більш як 250 видів гельмінтів, приблизно 20 із них зустрічаються в Україні.
З урахуванням біологічних особливостей гельмінтів усі вони поділяються на три класи:
круглі черв’яки (нематоди), до них належать збудники аскаридозу, трихоцефальозу, ентеробіозу, анкілостомозів, стронгілоїдозу, трихінельозу тощо;
стрічкові (цестоди) – збудники теніозу, теніаринхозу, гіменолепідозу, дифілеботріозу, ехінококозу, альвеококозу тощо;
сисуни (трематоди) – збудники опісторхозу, фасціольозу, парагомінозу, клонорхозу, метагонімозу тощо.
Особливості життєвого циклу гельмінтів дозволяє розділити їх на дві групи:
геогельмінти;
біогельмінти.
Для геогельмінтів характерна відсутність проміжного хазяїна, для розвитку личинок в яйцях до інвазійних форм потрібний кисень. Дозрівання яєць відбувається в більшості випадків у ґрунті, куди вони потрапляють з фекаліями. При цьому степінь зрілості личинок у виділених яйцях і терміни дозрівання яєць у навколишньому середовищі визначають степінь контагіозності хворих. У разі контагіозних гельмінтозів яйця або вже через кілька годин стають інвазійними або вже зрілими виділяються в навколишнє середовище. За наявності аскаридозу, трихоцефальозу та деяких інших гельмінтозів для дозрівання яєць необхідне тривале перебування яєць у навколишньому середовищі, тому спілкування з людиною, яка хвора на аскаридоз або трихоцефальоз, для оточуючих не є небезпечним.
При біогельмінтозах розвиток паразита відбувається за участі не тільки кінцевого (дефінітивного) хазяїна, але й проміжного, а іноді і двох проміжних хазяїнів. У організмі основного хазяїна при цьому паразиту статево зрілий гельмінт, в організмі проміжного – відбувається розвиток личинкових форм до інвазійної стадії. Людина може бути кінцевим і проміжним хазяїном у разі одного і того ж гельмінтозу. Прямий контакт здорової людини з хворим за цих гельмінтозів безпечний (не контагіозні гельмінтози).
В організмі людини кожному виду гельмінтів властива своя специфічна локалізація, у зв’язку з чим їх поділяють на:
кишкові (аскаридоз, анкілостомідози, стронгілоїдоз, трихінельоз, теніїдози, гіменолейнідоз та ін..);
позакишкові (опісторхоз, фасціольоз, парагонімоз, шистосомози та ін..).
Однак, говорячи про специфічну локалізацію мають на увазі місце проживання статевозрілих форм. Для багатьох гельмінтоз, у тому числі і кишкових, характерна міграційна стадія розвитку паразита в організмі, коли личинки можуть виявлятися в інших органах і тканинах.
Гельмінтози, на які хворіє тільки людина, називається антропонозами. У разі зоонозів збудник зберігається в природі, здійснюючи повний цикл свого розвитку за участю хребетних тварин без обов’язкової участі людини.
Можливий різний механізм зараження людини гельмінтозами:
фекально-оральний (як за різних кишкових інфекційних захворювань), при цьому до організму потрапляє яйце або личинка гельмінта;
перкутанний – під час укусу кровоносною комахою в організм людини потрапляють личинки, які пройшли певну стадію розвитку в організмі цієї комахи.
У клінічному перебігу гельмінтозів виділяють гостру і хронічну фази хвороби. Гостра фаза гельмінтозів, яка триває від 1-2 тижнів до 2-3 місяців, відповідає звичайно міграційній стадії і проявляється загально алергічними висипаннями різного характеру, лімфаденопатією, гіпереозинофілією.
При цьому виникають різні органні порушення – легеневі (дифузно-вогнищева еозинофільна пневмонія), серцеві (алергічний міокардит), печінкові (гепатит, іноді – з жовтяницею), ЦНС (алергічний менінгоенцифаліт, енцефаломієліт).
У хронічній фазі гельмінтозів патогенний вплив на організм людини визначається видом його, інтенсивністю інвазії, локалізацією, способом харчування паразита. Паразитування гельмінтів супроводжується комплексом таких несприятливих впливів на організм:
порушенням харчування хворої людини, оскільки гельмінти використовують різні продукти, в тому числі білки і вітаміни, що надходять з їжею, для свого росту й розвитку. Гельмінти, що харчуються кров’ю хворого (гематофаги), можуть бути причиною розвитку анемії (анкілостоми, вологоловці);
механічним пошкодженням тканин у зоні паразитування гельмінтів. Це супроводжується запаленням, атрофією тканин, порушенням функції різних органів і систем. Так, локалізація цистицерка в речовині мозку, в оці призводить до порушення функції цих органів, закупорка просвіту кишечнику аскаридами – до розвитку кишкової непрохідності, в місці проживання волосоголовця розвивається запальна реакція, проявом якої може бути гострий апендицит тощо;
алергічними і токсичними реакціями, оскільки продукти життєдіяльності гельмінтів чинять не тільки місцеву, але й всмоктуючись, загально токсичну і алгергізуючу дію. Особливо виражені алергічні реакції в разі супер- і реінвазій, вони супроводжуються нерідко процесами автосенсибілізації. Але все-таки в разі хронічного перебігу прояви алергії виражені значно слабше, ніж у ранній стадії (стадії міграції);
зниження місцевої та загальної реактивності, що полегшує проникнення в організм вторинної інфекції: такі інфекційні захворювання, як шигельоз, черевний тиф, гепатит та ін., у хворих на гельмінтоз перебігають важче, гірше піддаються лікуванню, частіше дають ускладнення;
є відомості про можливу канцерогенну дію гельмінтів.
Тривалість паразитування гельмінтів різноманітна (від кількох тижнів при ентеробіозах до багатьох років при теніозі, теніаринхозі).
Л і т е р а т у р а :
Справочник терапевта / под.ред. Акд. АМНСССР. С.И.Комарова, - М..: Медицина, 1979. – С. 380-419.
Энциклопедия семейного врача. Книга 2 / под.ред.отв.ред. Акд. НАН АМН Украины и Российской АМН проф. А.С.Ефимов. К.: Здоров’я, 1995. – С. 68-177.
Нейко Є.М., Боцюрко В.І. Внутрішні хвороби – Коломия.: Вік, 1997. – С. 495-535.