Неспадкові захворювання не пов'язані з вродженим дефектом у структурі та функції гена.

Генна терапія цих захворювань базується на припущенні, що введений в організм "лікувальний ген" призводить до синтезу білка, який і має терапевтичний ефект. Альтернативна схема заснована на зміні властивостей трансфікованих кліток - ця зміна викликає лікувальний ефект сама по собі або ж робить ці клітини чутливими до дії лікарських препаратів.

Розглянемо кілька конкретних прикладів найбільш розповсюджених придбаних захворювань - об'єктів генної терапії. Серцево-судинна система.

Ця невпинно зростаюча галузь генної терапії розвивається в декількох напрямках.

Перший напрямок - запобігання тромбоутворення.

Основна ідея - генетична модифікація ендотелія кровоносних судин за допомогою генів, продукти яких можуть запобігати формуванню тромбів (наприклад, ген тканинного активатора плазминогена). До судинного ендотелію гени можна доставляти через катетер, введений у кровоносну судину.

Другий напрямок - відновлення судинної системи серцевого м'яза після інфаркту міокарда шляхом введення генів, продукти яких індукують процес судиноутворення (гени ангіогенезу).

І нарешті, профілактика і лікування атеросклерозу завдяки введенню генів, відповідальних за синтез ліпопротеїдів високої густини, які є необхідними для нормального процесу обміну жирових компонентів крові.

Розробляється також генно-терапевтичний підхід до лікування атеросклеротичних змін судин шляхом запобігання розростання і міграції гладком'язових клітин судинної стінки.

З цією метою в них вводяться відповідні гени - супресори проліферації.

ВІЛ-інфекція.

Обговорюється ряд підходів, один із яких заснований на модифікації генома Т-лімфоцитів і макрофагів під дією "домінантного негативного" гена revMIO, продукт експресії якого інактивує функціональну матричну РНК вірусу імунодефіциту.

Пропонується також вводити антисенсові конструкції, щоб блокувати експресію генів тих чи інших білків ВІЛ. Скептичне відношення до використання генної терапії для лікування СНІДу з часом змінюється помірним оптимізмом.

Артрити.

Лікування захворювань суглобів (ревматоїдних артритів), як видно, перспективна галузь генної терапії. У суглоб вводять гени, продукти яких мають лікувальний ефект, зокрема, ген, що кодує білок-антагоніст рецептора інтерлейкіну-1. Що запобігає проліферації синовіальних клітин, які покривають суглобну сумку.

Ще один лікувальний підхід передбачає доставку в суглобну сумку антисенсової конструкції, яка спрямована на пригнічення синтезу білка Fcappa - одного з найважливіших факторів запалення.

ДНК-імунізація.<.b> Цей підхід стосується не лише генної терапії, але й її галузі - генної профілактики.

В організм вводяться генні конструкції, що кодують білки, до яких необхідно викликати імунну відповідь. У випадку ефективної експресії генів ці білки служитимуть антигенами, проти яких й буде розвиватись імунна відповідь

У перших роботах імунізацію проводили за допомогою підшкірної чи внутрішньом'язової ін'єкції ДНК. Однак практично відразу з цією метою почали використовувати балістичну трансфекцію, яка виявилася дуже ефективною, скоріш за все, внаслідок множинності місць взаємодії трансгена з тканинами.

Метод генної імунізації, часто називаною ДНК-вакцинацією, докладно розроблений у дослідах на тварин, показав високу ефективність, особливо по відношенню до вірусних інфекцій - кліщового енцефаліту, СНІДу та деяких інших.

З останніх досягнень варто згадати спробу створення ДНК-вакцини проти малярії. Імунний ефект було отримано шляхом введення в м'яз "голої" ДНК.

ДНК-імунізація має певні переваги перед звичайною вакцинацією. Один рекомбінантний (той, що побудований з кількох генів) вектор може направляти синтез декількох антигенів одночасно, що зменшує число окремих імунізацій. При цьому долаються проблеми, пов'язані з проникненням білка в організм, і значно знижується ризик побічних ефектів, які залежать від токсичності баластових білків при звичайній імунізації або від вірулентності бактерій і вірусів, що використовувалися.

Очікується, що в найближчі роки саме ДНК-імунізація стане одним з найефективніших методів генної терапії.

Захворювання шкіри.

Безсумнівний інтерес викликають дослідження з генної терапії епітелію шкіри.

Пряме втирання ДНК у волосяні фолікули відкриває ефективний і нетравматичний шлях для доставки в організм генетичних конструкцій.

Розроблено генно-терапевтичний підхід, заснований на підсадженні в шкіру трансформованих in vitro клітин шкіряного епітелію (кератиноцитів).

Раніше було продемонстровано, що введення за допомогою генної гармати плазмід, які несуть ген фактора росту епітелію, прискорює загоєння ран шкіри.

Теломеризація клітин.

Цей напрямок генної терапії знаходиться на початковому етапі розвитку, оскільки лише недавно було виявлено феномен "обезсмерчування" клітин.

Відомо, що більшість клітин дорослого організму здатна лише до певного числа поділів: це пов'язано з тим, що при кожному поділі відбувається вкорочування ДНК у кінцевих ділянках хромосом - теломерах.

Введення в клітини гена теломерази - ферменту, що може подовжувати теломери, призводить до того, що клітини при культивуванні, принаймні фібробласти, можуть поділятися нескінченно довго.

У двох роботах, опублікованих у 2000 р., повідомляється про спроби використання гена теломерази в генній терапії.

Зокрема, мишам з експериментальним цирозом печінки вводився ген теломерази, після чого в них у клітинах печінки з'являлася теломеразна активність. Тим часом, у нормі ця активність не спостерігалася.

На думку авторів, теломеризація клітин печінки може сприяти відновленню нормального вмісту гепатоцитів, а отже, і лікуванню цирозу.

Висловлено припущення, що "безсмертні" клітини використовуватимуть при створенні штучних органів, вирощених із клітин пацієнта.

Незважаючи на те, що коло неспадкових захворювань, лікуванням яких займається генна терапія, дуже широке, до 80% усіх сучасних протоколів генної терапії припадають на пухлинні захворювання.

Пухлинні захворювання.

Генна терапія пухлин одержала таке поширення через величезну кількість ракових захворювань, їх необоротність при відсутності лікування і складності, а часто і неможливість проведення відповідної терапії взагалі.

Але є і друга група причин: по відношенню до важких, часто безнадійних ракових хворих втрачають своє значення такі міркування, як віддалений ризик генетичних ушкоджень. Адже для лікування цих хворих використовуються такі безумовно небезпечні засоби, як масоване опромінення організму, введення у величезних дозах надзвичайно токсичних хімічних речовин або хірургічне видалення життєво важливих органів.

Основні методи генної терапії пухлин:

посилення iмуногенності пухлини;

генетична модифікація клітин імунної системи для посилення їх протипухлинної активності;

введення