Диференціальний діагноз. Цитомегаловірусний гепатит відрізняється від гепатитів А та В відсутністю продромального періоду, поєднанням жовтяниці з високою і тривалою гарячкою й вираженою інтоксикацією, значним збільшенням печінки та селезінки і пневмонією з млявим перебігом.

Герпетичний гепатит клінічно відрізняється наявністю поширеної везикульозної екзантеми та енантеми, важкістю перебігу, поєднанням гепатиту з енцефалітом і гострою пневмонією.

При мононуклеозному гепатиті на відміну від гепатитів А та В, крім жовтяниці та гепатоспленомегалії, спостерігаються висока, тривала гарячка, тонзиліт, генералізована лімфаденопатія, екзантема, типові зміни в периферичній крові.

Аденовірусний гепатит відрізняється поєднанням гепатиту з фарингокон'юнктивальною гарячкою, пневмонією. Слід врахувати епідеміологічний фон (сезонні спалахи інфекції).

Гепатит В – інфекційна хвороба, що спричиняється вірусом гепатиту В, з парантеральним механізмом зараження, гострим або хронічним перебігом. Характеризується початковим періодом з астено-вегетативними диспетичними проявами, симптомами ураження печінки з порушенням обміну речовин.

Етіологія. Віріони гепатиту В (частинки Дейна) – мають зовнішню оболонку і внутрішню герільну серцевину: середовище серцевина вірусу містить фермент ДНК – полімерозу. Репродукція вірусу відбувається за одним з двох можливих варіантів – продуктивним або інтегративним. У разі продуктивної репродукції утворюються повноцінні віріони, інтегративної – проходить інтеграція ДНК з клітинним геном. Вірус не вдається культивувати в лабораторних умовах, є лише кілька видів культури первинного року печінки. Вірус стійкий до високих температур, його активність зберігається при нагріванні до температури 600С протягом 21 год. Добре зберігається при низьких температурах – до 6м, 15-20р.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворі і вірусоносії. Вірус у великій концентрації міститься в крові, може виділятися з сечею, потом, слиною. Вірус поширюється двома шляхами: природнім і штучним. До штучного належить парантеральне зараження під час медичних маніпуляцій. Особливо небезпечним є переливання крові та її препаратів.

Захворювання на гепатит часто реєструють серед хворих а туберкульоз і цукровий діабет, в хірургічних відділеннях.

До природного поширення інфекції належать статевий шлях інфікування та зараження дітей під час пологів, може бути транспаценторне зараження плода.

Сезонність не характерна. Хворіють люди не залежно від віку. Імунітет стійкий, довічний.

Патогенез. У патогенезі гепатиту В мають місце три основних синдроми зараження печінки: цитолізу, холестазу і мезенхільно-запальний. Основною особливістю є те, що ураження печінки пов‘язане не з проникненням вірусу в гепатити, а з розпізнавання мантигенів вірусу імунокомпетентними клітинами.

Синдром цитолізу відіграє головну роль у патогенезі гепатиту В. Ступінь його вираженості значною мірою зумовлює тяжкість перебігу захворюваності.

Синдром холестозу характеризується порушенням відтоку жовчі. Розгляди секреторної функції гепотацитів – гепотацивний холестоз, ураження жовчних капілярів.

Мезинхімно-запальний синдром характеризується інфільтративними процесами і гіпергамма – глобулінемією.

Використана література.

«Епідеміологія» К. М. Синяка, - К. «Здоров‘я» - 1993р.