м’язів верхніх або нижніх кінцівок. Небезпечним у цьому плані є розвиток ларингоспазму чи тонічного скорочення м’язів діафрагми.
Ранніми клінічними ознаками паратироїдної тетанії є симптоми Хвостека (постукування біля кута нижньої щелепи призводить до скорочення м’язів обличчя), Труссо (поява парестезій) і симптому “руки акушера” при накладанні джгута на плече.
Лікування паратироїдної тетанії полягає в швидкому насиченні крові хворого препаратами кальцію. Хороший терапевтичний ефект дає призначення паратгормону в комплексі з вітаміном D. Одночасно з консервативним лікуванням застосовують також підсадку сумісної за антигенами АВО кріоконсервованої кісткової тканини.
При дотриманні субфасціальної методики резекції щитовидної залози прищитовидні залози (крім випадків їх ектопії в щитовидну залозу) не пошкоджуються.
6. Кровотечі. Причинами інтраопераційних і післяопераційних кровотеч є дефекти механічного гемостазу.
Післяопераційні кровотечі спостерігаються в перші години після операції в результаті ненадійного гемостазу або зіскакування лігатур із судин, особливо при перев’язці однією лігатурою кількох затискачів. Клінічно для таких кровотеч характерними є швидке наростання розлитої припухлості в ділянці шиї, значне просякання пов’язки кров’ю. Разом із цим, у хворих виникають відчуття здавлювання шиї, стурбованість, страх, тахікардія, ціаноз та ядуха. Лікування такого роду ускладнень повинно бути тільки хірургічним. Суть його зводиться до невідкладної операції, повного розкриття та ревізії рани, проведення ретельного гемостазу.
Профілактика післяопераційної кровотечі включає комплекс заходів, основними з яких вважають субфасціальну методику резекції залози, ретельний надійний гемостаз та анатомічне оперування. Особливу увагу потрібно звертати на латеральні вени залози (вени Кохера), які є короткими та впадають безпосередньо у внутрішню яремну вену. Якщо судини залози склерозовані, ламкі та легко обриваються, їх треба перев’язувати відразу після перерізання, а не залишати на затискачах до кінця видалення залози.
7. Пошкодження гортані, стравоходу, великих судин шиї, лімфатичної протоки і плеври виникають дуже рідко. Дефекти гортані зашивають без захоплювання слизової і з обов’язковою герметизацією м’язами. Рану стравоходу зашивають наглухо, а харчування хворого протягом семи днів проводиться через зонд.