Пов'язані з цими особливостями патології у постраждалих труднощі, які виникали на початку роботи шпиталю, були успішно подолані завдяки реорганізації відділень і всебічної професіональної орієнтації медичного персоналу, серед якого працювали досвідчені фахівці Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф і Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, а також Центрального госпіталю обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані.

Так, у приймальному відділенні шпиталю, де надання медичної допомоги було організовано за бригадним методом у цілодобовому режимі, працювали хірурги з всебічною підготовкою (політравматологи). В разі потреби залучалися до роботи терапевт, педіатр, гінеколог, інфекціоніст. Застосовувалася система сортування, за якою хворі направлялися в операційний блок, госпітальне відділення, відділення амбулаторного лікування та на евакуацію в лікувальні заклади поза зоною катастрофи.

В приймальному відділенні проводилися реєстрація хворих та постраждалих, первинне клінічне та лабораторне обстеження, встановлення діагнозу, призначалося амбулаторне лікування, яке пройшли 2313 постраждалих, з них 513 (22,17%) діти.

Основним завданням операційного відділення було надання постраждалим і хворим медичної допомоги хірургічного, травматологічного і акушерсько-гінекологічного профілю. Операційне відділення було розгорнуто на 2 операційних столи в госпітальному модулі, але додатково в окремому наметі була розгорнута ще одна операційна для проведення операцій з гнійно-некротичними ускладненнями та для виконання перев'язок під загальним знеболюванням. Треба зазначити, що за наявності в багатьох постраждалих неусунених, зміщених переломів, переломо-вивихів і вивихів у суглобах кінцівок, з огляду на значне виснаження організму пацієнтів, особливо у дітей віком від 2 до 16 років, перевага надавалася консервативним методам лікування. Це насамперед закриті ручні репозиції та усунення переломо-вивихів і вивихів у суглобах кінцівок з подальшим лікуванням скелетним витяжінням, застосуванням апаратів зовнішньої фіксації і гіпсових пов'язок. У дітей віком до 12 років з діафізірними переломами стегон, успішно застосовували скелетне витяжіння за методикою Шаде в модифікації авторів. У постраждалих з ознаками консолідації зміщених уламків кісток і у випадках неефективності консервативного лікування, виконували оперативні втручання відкритої репозиції відламків на металоостеосинтез пластини, апарати зовнішньої фіксації. Всього було виконано 216 оперативних втручань, з них 69 (31,9%) дітям.

У відділенні інтенсивної терапії проводилося комплексне лікування постраждалих, які перебували у важкому стані і яким були необхідні постійний медичний догляд та проведення анестезіологічного забезпечення оперативних втручань. За період роботи шпиталю у відділенні була надана медична допомога 127 постраждалим, проведено 69 наркозів, з них: 2 ендотрахеальних, 65 внутрішньовенних, 2 спинномозкової анестезії. Ускладнень, пов'язаних з проведенням анестезії, не було.

У шпитальному відділенні проводилося комплексне лікування постраждалих хірургічного й терапевтичного профілю в стаціонарних умовах і тих, що перебували у важкому стані або стані середньої вяжкості. Під час роботи кількість ліжок було збільшено з 20, що передбачалися за штатом, до 100. Всього проліковано стаціонарно 257 постраждалих, з яких враженими інфекційними захворюваннями становили 75 (29,2%) хворих, із скелетною травмою — 58 (22,6%), з пошкодженнями м'яких тканин, що потребували хірургічного лікування — 57 (22,2%), терапевтичного лікування — 54 (21,0%). Пологи прийняли у 13 (5,0%) жінок, з них 2 — ускладнені.

З 257 стаціонарних хворих завершено лікування і виписано 117 чоловік, ще 121 хворого було виписано на амбулаторне лікування і реабілітацію. Здебільшого це були постраждалі після оперативних втручань, а саме після остеосинтезу переломів кісток дистальних сегментів кінцівок; після успішної аутодермопластики травматичних ран м'яких тканин кінцівок, тулуба; після неодноразових хірургічних обробок розлеглих ран, некроектомій з позитивним перебігом травматичної хвороби.

Переведено до інших лікувальних закладів 19 хворих, яким було необхідне продовження лікування в умовах стаціонару. Це хворі з нестабільними переломами тазу, розлеглими гранулюючими ранами після некротомій, а також пацієнти з захворюваннями легенів (хронічні пневмонії, туберкульоз і тощо) і серцево-судинними захворюваннями.

Після операції померла одна хвора М., 69 років, якій був виконаний МОС АЗФ важкого вертикального нестабільного перелому кісток тазу. В госпіталь хвора прибула на 8-й день після травми у важкому стані, з поліорганною недостатністю. Безпосередня причина смерті, за клінічними даними, тромбемболія легеневої артерії.

За даними багатьох авторів, на медичні осередки в перші 6 годин звертаються постраждалі переважно з легкими та середнього ступеню пошкодженнями, одинарними чи множинними пошкодженнями м'яких тканин: локальними опіками відкритих частин тіла, ранами і переломами дистальних сегментів кінцівок та з психічними розладами. І лише незначний відсоток постраждалих з пошкодженнями органів грудної, черевної порожнин, важкою черепно-мозковою травмою, переломами кісток тазу, стегна доставляються на медичні осередки в перші години після землетрусу. Вони здебільшого гинуть на місці катастрофи. Під час землетрусу у Вірменії (грудень 1988 р.) в Леніноканську медичну роту вже в перші 6 годин по медичну допомогу звернулося понад 600 постраждалих, серед яких лише четверо перебували у важкому стані – з пошкодженнями органів черева, відкритими переломами стегна [4, 3].

За таких умов для діючих медичних осередків, які розпочинають надавати першу допомогу постраждалим, важливим організаційним заходом є сортування травмованих з метою якомога швидшого виокремлення з усієї маси постраждалих тих, хто потребує невідкладної допомоги, без якої вони приречені на смерть, або в них розвинуться смертельні ускладнення. Всі інші, а їх переважна більшість, потребують мінімальних медичних заходів і захисту від негативного впливу метеоумов: холоду, вітру, дощу, спеки, тобто їх необхідно одягнути, напоїти, нагодувати гарячою їжею і якомога швидше евакуювати за межі регіону катастрофи [2].

Поступово, із плином часу, структура пошкоджень змінюється: зростає кількість постраждалих середнього і важкого, ступеню важкості. Вже наприкінці другої доби після