Неполярні ділянки молекул, або міцел (наприклад, вуглеводневі ланцюги в молекулах мил) не гідратуються, а будучи за своєю природою гідрофобними, орієнтуються до олійної фази, розчиняючись у ній.

Дія емульгатора в випадку емульсії В/О полягає в наданні гідрофобній системі гідрофільних властивостей.

Міжфазний шар складається з одного ряду молекул, звернених своєю полярною частиною до води, а неполярною - до олії. Полярні групи і вуглеводневі радикали сольватуються одночасно водною й олійною фазами, такий адсорбційно-сольватний шар має відому механічну міцність.

Тип утворюваної емульсії залежить від розчинності емульгатора в тій чи іншій фазі. Дисперсійним середовищем стає та фаза, в якій емульгатор переважно розчиняється. Звідси випливає, що для одержання стійких емульсій типу О/В необхідно застосовувати гідрофільні емульгатори, розчинні у воді (камеді, білки, лужні мила, слизи, пектини, сапоніни, деякі рослинні екстракти та ін.).

Для одержання стійких емульсій типу В/О необхідно застосовувати олеофільні емульгатори, розчинні в оліях (ланолін, похідні холестерину, фітостерин, природні смоли, цетиловий і мірициловий спирти, магнієве і алюмінієве мила, окислені рослинні олії, багато синтетичних речовин). Ці емульгатори застосовуються в аптечній практиці тільки для приготування ліків для зовнішнього застосування.

Доведено, що найбільш стійкі емульсії утворюються емульгаторами, які мають здатність утворювати драглисті або в'язкі плівки.

Синергізм і антагонізм емульгаторів. Обернення фаз. При одержанні емульсій інколи застосовуються комбіновані емульгатори. Наприклад, суміш аравійської камеді і трагаканту. В цьому випадку вдається досягнути підвищення ступеня дисперсності і стійкості емульсій, тобто спостерігається синергізм емульгаторів (одна речовина підсилює дію другої). Проте слід враховувати, що в залежності від властивостей емульгатора емульсії можуть руйнуватися, тоді емульгатори діють як антагоністи.

Якщо до емульсії типу О/В додати емульгатор протилежного типу, то один тип емульсії може перейти в другий, тобто емульсія типу О/В може перетворитися в емульсію типу В/О. Те ж може статися і при значному надлишку емульгованої фази. Таке явище називають оберненням фаз емульсій. При цьому спочатку утворюються обидва типи емульсій, а потім залишається або переважає одна найбільш стійка система. Для підвищення стійкості (стабільності) емульсій інколи суміщають емульгатори протилежного типу. Наприклад, в емульсію типу О/В, стабілізовану олеатом натрію, додають близько 1 % хлориду кальцію або алюмінію. При цьому в результаті; реакції обміну частина іонів натрію в олеаті натрію заміщується на іони кальцію або алюмінію з утворенням емульгатора протилежного типу і тону поряд з емульсією прямого типу О/В утворюється емульсія протилежного типу В/О, тобто в емульсії типу О/В частинки олії являтимуть собою не чисту олію, а емульсію типу В/О, яка рівномірно розподілена в водній фазі. Через малу кількість емульгатора протилежного типу обернення фаз тут не спостерігається, проте значно підвищується стабільність таких емульсій та їх стійкість до висихання. Класичним прикладом стійкості емульсій за рахунок присутності емульгатора прямого і протилежного типів є молоко і вершкове масло.

Застосовувані для приготування аптечних емульсій колоїдні емульгатори, як правило, дають міцні плівки гелеподібноі структури, механічні властивості якої здатні перешкоджати її прориву, необхідному для коалесценції.

Для стійкості емульсії дуже важливо, щоб вводилася достатня кількість емульгатора. Необхідно мати на увазі, що певна кількість їх може насичити тільки певну поверхню. Це означає, що при недостатній кількості емульгатора буде невеликим і ступінь дисперсності. Кульки олії в цьому випадку виходять настільки крупними, що плівка не в змозі витримати ваги їх і проривається. Тому необхідно, щоб для кожного емульгатора і олії були відомі оптимальні співвідношення, які забезпечи-ли б необхідний ступінь дисперсності і стабільності емульсії. Стійкість емульсії залежить не тільки від властивостей застосовуваного емульгатора, а й від ступеня дисперсності фази. Чим ближче питома маса дисперсної фази до питомої маси дисперсійного середовища, тим менший міжфазний поверхневий натяг, тим вища в'язкість дисперсійного середовища, тим стійкіша емульсія.

Розмір крапельок дисперсної фази залежить від величини зниження поверхневого натягу на межі розділу фаз і від величини енергії, яка витрачена на подрібнення часток дисперсної фази. Особливо велику стійкість емульсії одержують у результаті гомогенізації, тобто при додатково енергійному механічному впливі на готову емульсію. При гомогенізації не тільки підвищується дисперсність емульсії, вона стає монодисперсною, що значно підвищує її стійкість.

Гомогенізація емульсії проводиться на заводах за допомогою спеціального приладу - гомогенізатора.

Для цього грубодисперсну емульсію пропускають під великим тиском крізь вузькі канали, що є в гомогенізаторі. При цьому крупні краплі дисперсної фази руйнуються і виходить тонкодисперсна емульсія. Діаметр крапель може зменшитися д десятки разів порівняно з початковим.

ТЕХНОЛОГІЯ ЕМУЛЬСІЙ

Приготування олійних емульсій регламентується ДФ XI (с. 161). Олійні емульсії готують шляхом розтирання в ступці емульгатора з емульгованою рідиною і водою. При цьому на 10,0 г олії беруть 5,0 г желатози і 7,5 г води. Якщо емульгатор у рецепті не вказаний, то фармацевти на власний розсуд, враховуючи призначення емульсії, фізико-хімічні властивості інгредієнтів, Ідобирають відповідний емульгатор. Слід ураховувати, що він матиме належ-і ну емульгуючу дію тільки в тому випадку, якщо емульгатор, вода й олія будуть узяті у відповідних кількостях.

При відсутності указання олії в емульсії використовують персикову, маслинову або соняшникову. При відсутності указань про концентрацію для ! приготування 100,0 г емульсії беруть 10,0 г олії.

У випадку необхідності до складу емульсії вводять консерванти (ніпагін, ніпазол, сорбінова кислота та ін.), дозволені до медичного застосування. Приготування олійних емульсій складається з двох стадій:

- одержання первинної емульсії (корпусу);

- розведення первинної емульсії необхідною кількістю води.
Одержання первинної емульсії - найбільш відповідальний момент

приготування її. Якщо емульсія не вийшла і після