При приготуванні первинної емульсії необхідно дотримуватися певних технологічних прийомів:

1. У ступку завжди першим вносять емульгатор, який старанно розтирають, а потім додають олію і воду.

2. Товкачик необхідно обертати по спіралі при енергійному розтиранні маси весь час в одному напрямі. Частинки олії при рухові товкачика у в'язкому середовищі в одному напрямі витягуються в нитки, які, розриваючись, дають крапельці покриватися оболонкою емульгатора.

Якщо рух товкачика виконують в різних напрямах, то витягування олії в нитки зменшується , а кульки, що утворюються при цьому, зіштовхуються і коалесціюють, процес диспергування утруднюється. Товкачик слід тримати так, щоб він максимально дотикався до стінок ступки, він повинен не тільки розтирати емульгуючу суміш, а й вбивати в неї повітря.

При приготуванні первинних емульсій слід також мати на увазі, що дуже холодні олії (при температурі нижче 15 °С) вдається емульгувати з великими труднощами. Тверді тригліцериди при цьому випадають в осад і не піддаються перетворенню в тонку дисперсію. У таких випадках олію підігрівають трохи.

Для кращого змішування інгредієнтів, що входять до складу первинної емульсії, рекомендується декілька разів зібрати целулоїдною пластинкою густу масу зі стінок ступки і товкачика в центр. Після цього поступово при помішуванні додають решту води.

Континентальний (метод Бодримона). В суху ступку поміщають оптимальну кількість емульгатора і старанно його розтирають. Потім додають олію і рівномірним рухом товкачика змішують її з емульгатором до одержання однорідної маси, при цьому утворюється олеозоль. До цієї суміші швидко додають воду в кількості, рівній половині маси олії та емульгатора (якщо береться желатоза або аравійська камедь), разом узятих, і продовжують розтирання до характерного потріскування. При цьому суміш набуває вигляду сметаноподібної маси, а при нанесенні краплі води, спущеної по стінці ступки, залишається білий слід, що вказує на те, що первинна емульсія готова і немає вільної олійної поверхні.

Якщо первинна емульсія не готова, то крапля води, нанесена на поверхню такої емульсії, не розтікається.

По закінченні емульгування доцільно одержану первинну емульсію залишити в спокої приблизно на 5-10 хвилин для руйнування емульсії зворотного типу, що завжди утворюється, а потім перемішати ще раз.

За цим способом добре виходить емульсія тільки в тому випадку, якщо ступка та емульгатор будуть сухими, бо олія не зможе змочити вологий емульгатор.

Англійський спосіб. В ступку поміщають оптимальну кількість емульгатора, який розтирають, а потім змішують з водою і при ретельному перемішуванні додають краплями олію. Коли вся олія буде заемульгована, то до первинної емульсії додають решту води.

Цей метод за виконанням трудомісткий, проте практика показала, що він дає хороші результати. Емульсії в цьому випадку виходять хорошої якості, якщо навіть ступка та емульгатор будуть недостатньо сухими, що дуже важливо, особливо, якщо доводиться працювати з таким емульгатором як желатоза, яка дуже гігроскопічна і завжди містить вологу.

Російський спосіб. У ступку поміщають оптимальну кількість емульгатора, в фарфорову чашечку відважують воду, а на поверхню її - олію, виливають у ступку і розтирають до одержання первинної емульсії. Цей метод досить простий і дає хороші результати. Він зручний тоді, коли в емульсію не входять речовини, розчинні в олії.

Готову первинну емульсію розводять необхідною кількістю води до заданої ваги. При цьому особливо небезпечне передчасне розведення її. Воду додають в декілька прийомів при перемішуванні. При занадто швидкому розбавленні водою можливе руйнування або обернення фаз емульсії. Тому розбавляють первинну емульсію поступово при помішуванні, потім проціджують крізь два шари марлі в тарований флакон для відпуску і доводять до заданої маси водою.

Як видно, способи одержання первинної емульсії відрізняються послідовністю змішування компонентів і деякими дрібними технологічними прийомами.

Що ж стосується кількісного визначення компонентів - олії, води, емульгатора, то в цьому випадку роблять так:

кількість олії визначається прописом у рецепті;

кількість емульгатора - його емульгуючою здатністю;

- кількість води для утворення первинної емульсії розчинністю емульгатора в воді.

Тому й рецептура одержання первинної емульсії різна в залежності від застосовуваного емульгатора. Наприклад, як емульгатор застосовується желатоза, то на 10,0 г олії береться 5,0 г желатози, води - половинну кількість від суми олії та емульгатора (10 + 5) : 2 = 7,5 мл.

Води для розбавлення первинної емульсії 100 - (10 + 5 + 7,5) = 77,5.

При використанні інших емульгаторів на 10 г олії береться:

- 2 частини твіну-80 (у 2-3 мл води);

- 2 частини калійного або натронного мила (або суміш 1,0 г калійного мила у сполученні з 1,0 г емульгатора Т-2 у вигляді гелю для емульсій бензилбензоату);

- 10,0 г сухого молока (у розчині з 10 мл води);

- 1,0 г метилцелюлози (у вигляді 5 % розчину - 20 мл);

- 0,5 г натрій-карбоксиметилцелюлози (у вигляді 5 % розчину - 10 мл, сполученні з 0,5 г метилцелюлози в 5 % розчині - 10 мл);

- 2,0 г поліоксил-40-стеарату (розплавляють у ступці, змішують з 10,0 г її, додають 2-3 мл води, емульгують і розбавляють водою до 100,0 г);

- поліоксил-40-стеарат з твіном-80 (1,0 г твіну-80 в теплій ступці змішують з 1,0 г поліоксил-40- стеаратом, додають 10,0 г олії, розтирають, додають 2-3 мл води, емульгують і розбавляють водою до 100,0 г);

- 5,0 г крохмалю (у вигляді 10 % клейстеру - 50 мл розчину);

- лецитин (1,2 % від ваги емульсії);

- Т-2 (15 % від маси олії);

- фосфатиди (1-1,5 % від ваги емульсії).

Емульсії з застосуванням твінів і спенів дають