Організм має спеціальні механізми для розпізнавання й знищення такого "браку", клітин, що є по суті чужорідними для організму. Організм бореться з ними так само, як із клітинами, що потрапили ззовні (бактеріями або пересадженими органами) за допомогою імунної системи. Але в один "прекрасний" день імунна система дає збій, по якимсь недостатньо вивченим причинам пропускає "браковану" клітину, здатну до безперервного розмноження і неконтрольованого росту. 

Найімовірніше саме порушення імунної системи є визначальними в розвитку пухлин, оскільки виникнення клітинного браку неминуче, і все залежить від того, наскільки безвідмовно й ефективно він розпізнається і вчасно знищується.

Концепція про роль імунних механізмів у розвитку злоякісних новоутворень була висунута у 1909 р. Ерліхом, а потім розширена багатьма дослідниками. Дослідження останніх років підтвердили істотне значення фактора імунодепресії у розвитку пухлин. Роль порушень імунної системи в розвитку злоякісних пухлин підтверджується більш частим розвитком пухлин при порушеннях імунологічного контролю в організмі (імунодефіцитні синдроми - агаммаглобулінемії, атаксія-телеангіоектазія й ін.; тривале застосування імунодепресивних засобів у випадку трансплантації органів і при деяких хворобах). Такі хворі також потребують більш частого лікарського контролю для своєчасного виявлення пухлин.

Розглянуті нижче внутрішні й зовнішні фактори можуть тільки впливати на ці природні процеси утворення й знищення змінених клітин і тому вважаються канцерогенними. 

У чим більш несприятливих умовах знаходиться клітина, тим більша ймовірність виникнення помилок при її діленні. Травматизація шкіри, слизових оболонок або інших тканин організму будь-якими механічними чи хімічними подразниками веде до збільшення ризику виникнення пухлини в цьому місці. Саме це визначає підвищену питому вагу в захворюваності на рак тих органів, слизова яких піддається найбільш інтенсивному природному навантаженню: рак легень, шлунка, товстого кишечника й ін. Подразнення слизової бронхів тютюновим димом, слизової стравоходу й шлунка грубою і гострою їжею, травмування щільним калом ампули прямої кишки й заднього проходу і т.д. веде до предракових захворювань і ще більше підвищує ризик виникнення рака. Постійно травмовані родимки чи рубці, тривалонезагоювані виразки так само ведуть до інтенсивного клітинного ділення в несприятливих умовах і підвищення цього ризику.

В несприятливі умови попадають і клітини внутрішніх органів, функція яких порушена внаслідок різних внутрішніх і зовнішніх факторів. Більше всього це помітно на гормональнозалежних органах і залозах внутрішньої секреції. Це обумовлює підвищений ризик виникнення рака молочної залози, матки і яєчників у жінок, передміхурової залози в чоловіків і т.д. Часто саме ця причина стає головною в розвитку пухлин у людей молодого віку.

В розвитку деяких пухлин важливе значення мають генетичні фактори. У тварин роль генетичної схильності очевидна (на прикладі високо- і низькоракових ліній мишей). У людини пухлина може бути як єдиним проявом дефекту генів, так і частиною різних генетичних порушень, що призводять до множинних вад розвитку й пухлин. Члени таких родин повинні бути під особливим спостереженням в онкологів (раннє виявлення пухлини). Їм потрібно бути особливо обережними при виборі професійної діяльності (необхідно виключити контакт із потенційними канцерогенами). Серед відомих "генетичних" пухлин - ретинобластома, невусна базально-клітинна карцинома, трихоепітеліома, множинний ендокринний аденоматоз, феохромоцитома, медулярний рак щитовидної залози, парагангліома, поліпоз товстої кишки.

Зовнішні канцерогенні фактори схематично можна розділити на три основні групи: фізичні, хімічні й біологічні. 

Необхідно однак підкреслити, що механізм дії зовнішніх канцерогенних факторів на клітину остаточно не з'ясований. А тому відсутня можливість отримання переконливих доказів їхнього канцерогенного впливу на організм людини, за винятком хіба що аналітичних епідеміологічних досліджень.

Науці відомо, переважно в експериментах на тваринах, велика кількість хімічних речовин, що можуть бути канцерогенними. До них відносяться ароматичні вуглеводи (бензопірен, бензантрацен), ароматичні аміни (анілінові барвники, нафтиламін), азотисті сполуки, отрутохімікати (гербіциди, інсектициди), мінеральні добрива, флавоноїди, азбест і т.п. Джерелом більшості канцерогенів у навколишньому середовищі є викиди промислового виробництва. Через забруднені ґрунт, воду, повітря, біологічні організми канцерогени попадають на шкіру, в легені, а з харчовими продуктами - у внутрішнє середовище організму. Канцерогенні речовини утворюються при згорянні тютюну і вдихуються при курінні.

З фізичних факторів особливої уваги заслуговують різні випромінювання. В результаті ядерних випробовувань, аварій на атомних електростанціях, атомних кораблях і підвідних човнах, розширення сфери діяльності людини, пов'язаної з використанням джерел випромінювання, великих масштабів набуло поширення радіонуклідів. Вони можуть попадати в організм із питною водою, продуктами харчування. А оскільки період напіврозпаду основних радіоактивних елементів (кобальт, цезій, стронцій) обчислюється десятками років, то їхня патогенна дія в організмі хронічна, довготривала. До цього варто додати, що внаслідок зменшення озонового шару атмосфери Землі й появи так званих "озонових дір" збільшується потік і активність ультрафіолетового проміння Сонця.

Останнім часом у доступній широким верстам населення літературі наводяться дані про можливу вірусну природу виникнення злоякісних пухлин. Це тривожить і хвилює багатьох.

Роль вірусів у розвитку пухлин у людини залишається суперечливою. Фактів, що безсумнівно свідчили б про онкогенну роль вірусів при пухлинах людини, що найчастіше зустрічаються, не отримано. В експериментах на тваринах деякі форми пухлин пов'язані з вірусами. Можливо, до біологічних канцерогенів належать віруси гепатиту В, герпесоподібний вірус, аденовірус, вірус ВІЛ, а також продукти деяких грибків (афлатоксини), паразити (котячий двохротик). За допомогою методів молекулярної біології у перерахованих