Клітинна і тканинна трансплантація — галузь, яку можна віднести до медицини майбутнього. В останні роки ведеться активний науковий пошук у галузі трансплантації стовбурових клітин. Серед низки запитань, що виникають при її розробці, чільне місце посідають етичні проблеми, а також питання визначення її побічних ефектів, чітких показань і протипоказань до застосування.

На рубежі ХХІ століття медична наука досягла значних успіхів: лікувальні технології стають все більш ефективними; проблеми, які ще вчора видавалися невирішуваними, на сьогодні успішно долаються; перспективи застосування тих чи інших методик розширюються. Без сумніву, символом нового століття постає така галузь медицини, як трансплантологія.

На жаль, незважаючи на певні успіхи і досягнення вітчизняної трансплантології, українські результати значно поступаються середньоєвропейським та середньосвітовим.

Перед українською трансплантологією постає цілий ряд проблем — це і недосконале законодавство у цій сфері, і недостатнє фінансування галузі (яка, до речі, є однією з найбільш фінансово затратних у медицині), і відсутність або недостатня кількість методик і обладнання для визначення імунологічної сумісності, збереження і забору трансплантатів тощо. Однією з найсерйозніших об’єктивних проблем трансплантології в усьому світі є недостатня кількість донорських органів. На жаль, українські засоби масової інформації часто не лише не сприяють рекламі донорства, а навпаки, гальмують цей процес (як, наприклад, ряд програм і публікацій, присвячених проблемі ніби-то продажу органів за кордон).

Саме тому редакція журналу однією з тематичних рубрик першого розділу видання “Мистецтво лікування” вибрала трансплантологію — у цьому номері Ви будете мати можливість ознайомитися з цілим рядом публікацій, присвячених даній проблемі.

Вперше ми запросили до публікації на сторінках нашого журналу відомого вченого-трансплантолога з Віденського університету (Австрія) професора Ігоря Гука — вихідця з України, який, маючи величезний власний досвід у трансплантології, активно допомагає становленню і розвитку української трансплантології, в тому числі — на державному рівні.

У журналі публікується стаття про власний досвід трансплантації нирки в Запорізькому міжобласному центрі трансплантації, який очолює ректор Запорізького інституту вдосконалення лікарів професор О. С. Ніконенко. На сьогодні цей центр має найбільший реальний досвід проведення трансплантацій нирки в Україні.

Крім того, у цьому центрі в минулому році виконана перша в Україні успішна трансплантація серця.

На пильну увагу заслуговує проблема мікротрансплантаційних технологій — клітинної і тканинної трансплантації, адже саме в цьому питанні якнайтісніше переплітаються перспективи майбутнього і проблеми сьогодення, застереження щодо обережного застосування поки що нового методу і дійсно захоплюючі, але поки що недостатньо підтверджені дані щодо можливостей зазначеної методики.

Метою даної роботи є аналіз можливостей і перспектив, невирішених проблем і застережень застосування клітинної трансплантації, і зокрема — трансплантації стовбурових клітин. Ми прагнемо зважено проаналізувати наявні на сьогодні досягнення, але разом з тим — критично наголосити на тому, що, як кожен новий та ефективний метод лікування, він не позбавлений побічних ефектів, протипоказань і обмежень. І доки вони чітко не визначені, говорити про широке клінічне застосування методу рано.

Головною особливістю стовбурових клітин є те, що в ембріональної стовбурової клітини відсутня спеціалізація.

Крім того, ембріональні стовбурові клітини є:

- похідними всіх типів клітин в організмі, тим унікальним будівельним матеріалом, з якого пізніше формуються органи і тканини;

- завдяки відсутності спеціалізації, при потраплянні ембріональних клітин у будь-який орган з них формуються клітини саме цього органа, тому є перспективи їх застосування для відновлення пошкоджених тканин і органів;

- ці клітини не сприймаються організмом реципієнта як чужорідні, а тому при їх трансплантації не спостерігається відторгнення, не потрібен індивідуальний підхід, як при переливанні крові або пересадці органів;

- цікаво, що ембріональні стовбурові клітини мають здатність самостійно знаходити “слабкі місця” — ті, де їх допомога найбільш потрібна.

Попадаючи в організм пацієнта, клітини продовжують жити, ділитися, виділяти активні речовини протягом тривалого часу. Тривалість життя таких клітин в організмі залежить від багатьох факторів, зокрема тяжкості захворювання і стану організму реципієнта.

Більшість стовбурових клітин знаходяться в кістковому мозку, менше — в периферичній крові (їх виділення з кровотоку є непростим завданням), у пупковому канатику. За джерелом стовбурових клітин для трансплантації виділяють:

- аутотрансплантацію — пацієнт одержує власні стовбурові клітини;

- сингенну трансплантацію — пацієнт одержує стовбурові клітини від ідентичного близнюка;

- алогенну трансплантацію — хворі одержують стовбурові клітини від родичів, з крові канатиків пуповини, а також з трупного матеріалу (ембріональна зародкова тканина, одержана при абортах).

Поряд з трансплантацією живих, здатних до репопуляції клітин, в останні роки широко вивчається застосування субклітинних екстрактів фетальних клітин і тканин. Механізм очікуваного позитивного впливу при використанні тканинних і клітинних трансплантатів є дещо іншим, ніж при трансплантації ембріональних стовбурових клітин. В організм пацієнта потрапляє цілий ряд біологічно активних, збалансованих сполук природного походження, що можуть впливати на різні складові цілісного організму і виконувати стимулюючу та замісну функції.

Отже, трансплантація стовбурових клітин можлива з використанням кістковомозкових та ембріональних стовбурових клітин. Кістковомозкові стовбурові клітини є поліпотентними, аутологічними і легко видобуваються з кісткового мозку. Проте існують і не зовсім з’ясовані питання: по-перше — умови культивування для перетворення цих клітин у спеціалізовані тканини, по-друге — які саме субпопуляції повинні бути трансплантовані. Щодо ембріональних стовбурових клітин, то крім етичних проблем (про що йтиметься далі), використання їх пов’язане з великими технічними проблемами — важко досягти їх клонування саме на стадії бластоцисти. До того ж, це все-таки чужорідний матеріал, створити ж персональні клітинні лінії у