Парасимпатичний відділ уповільнює ритм і зменшує силу скорочень серця, розширює судини і знижує тиск у них, звужує судини серця, бронхи, звужує зіницю ока, збільшує виділення слини, травного соку, підсилює перистальтику кишок.

Основна функція автономної Н.С.: забезпечувати сталість внутрішнього середовища організму (гомеостаз), забезпечують регуляцію всіх фізіологічних функцій організму і пристосування діяльності окремих органів і систем до його потреб. Рефлекторними процесами підтримується сталість внутрішнього середовища організму (гомеостаз).

Рефлекс – це реакція організму на будь-яке подразнення, яка здійснюється за участю нервової системи. Поняття рефлекс було введено французьким вченим Декартом 300 років тому, Сєченов і Павлов вивчаючи НЕРВОВА СИСТЕМА встановили, що її відповіді на різні подразники здійснюються за рефлекторним принципом. В основі будь-якого рефлексу лежить рефлекторна дуга.

Павлов поділив усі рефлекси людини на безумовні і умовні.

Безумовні | Умовні

Вроджені, спадкові.

Універсальні. Характерні для всіх особин одного виду.

Рефлекторні дуги замикаються на рівні спинного мозку та стовбура головного мозку.

Здійснюється через рефлекторну дугу.

Стійкі, зберігаються протягом усього життя.

Завдяки їм зберігається цілісність організму, підтримується сталість внутрішнього середовища, відбувається розмноження, є основою для утворення умовних рефлексів. | Набуті в процесі життя.

Індивідуальні, утворені в результаті власного досвіду кожної людини.

Рефлекторні дуги замикаються на рівні кори великих півкуль і підкірки.

Здійснюються через функціональні тимчасові зв’язки.

Мінливі, постійно утворюються і згасають.

Завдяки їм організм більш тонко пристосовується до конкретних умов існування.

Безумовні рефлекси поділяються на: 1. Орієнтувальні; 2. Захисні; 3 Травні; 4 Статеві.

Умовні рефлекси виникають в процесі життя на основі безумовних. Для їх утворення необхідна сукупність певних чинників:

1.Передувати безумовному подразнику повинен байдужий (умовний).

2.Умовний подразник має бути слабкішим за безумовний.

3.Між умовним та безумовним подразниками інтервал часу має бути незначним.

4.Необхідне періодичне повторення дії закріплення умовного рефлексу. Тобто умовний подразник має бути підкріплений безумовним.

Рефлекторна дуга – шлях рефлексу.

Будова:

І. Рецептори органів чуття сприймають подразнення і перетворюють їх на нервовий імпульс, який далі поширюється по структурах рефлекторної дуги.

Рецептори – спеціалізовані клітини, або кінцеві структури чутливих нервових клітин.

За розташуванням поділяються на: зовнішні (шкіри, ока, вуха), внутрішні (внутрішніх органів та опорно-рухової системи).

За характером подразнень: 1. фоторецептори, 2. механорецептори, 3. хеморецептори, 4. терморецептори.

ІІ. Нервовий імпульс по доцентровому шляху (чутливому – аферентному) несе інформацію до ЦНС, де відбувається передача імпульсу з чутливого на руховий нейрон.

ІІІ. В ЦНС інформація отримується, обробляється і передається на руховий шлях.

ІV. По руховому шляху (відцентровому – еферентному) імпульс іде до робочого органа (ефектор).

V. Робочим органом може бути скелетні та гладкі м’язи, залози, серце.

Основна частина рефлекторних дуг в організмі людини складається з трьох нейронів, деякі з двох нейронів (колінний, ахіллів рефлекси).

Час рефлексу залежить від складності рефлекторної дуги, сили подразнення та рівня збудливості.

У прогресивному розвитку тваринних організмів відбувалися два взаємно про-тилежних процеси: диференціація, пов'я-зана з розділенням функцій тканин і ор-ганів, та інтеграція, яка забезпечувала ці-лісність організму, сталість його внутріш-нього середовища. Результатом інтеграції виявилася нервова система, яка регулює роботу всіх органів і систем, налагоджує між ними певні функціональні взаємо-зв'язки.

Специфічні властивості нервової тка-нини полягають у здатності сприймати різноманітну інформацію із зовнішнього або внутрішнього середовища, передавати отримані імпульси і відповідним чином відповідати на них.

Структурно-функціональною одиницею нервової системи є різної форми нервова клітина — неврон (neuron), яка має відро-стки двох видів: дендрити (часто їх буває значна кількість) — коротші, через які надходить нервовий імпульс до тіла нев-рона, і аксон (нейрит) — звичайно дов-гий, одиничний, який несе нервовий імпульс від тіла неврона.

Аксони іноді вкриті мієліновими обо-лонками, іноді цих оболонок немає (во-локна автономної нервової системи).

Щодо функціонального значення та дея-ких морфологічних особливостей неврони можуть бути розподілені на чутливі (афе-рентні), рухові (еферентні), автономні (ру-хові, секреторні), вставні, асоціативні та ін.

Чутливі (аферентні) неврони сприй-мають нервові імпульси із внутрішнього та зовнішнього середовища через чутливі нервові закінчення (рецептори) й дендри-ти. Це часто псевдоуніполярні неврони, відростки яких відходять від тіла неврона одним стовбуром, а потім роздвоюють-ся.

Рухові (еферентні) неврони, на відміну від аферентних, отримують нервове збуд-ження внаслідок імпульсів, які виникли в інших невронах, і передаються через особ-ливі утвори (синапси) на дендрити (рідше на тіло) рухового неврона. Синапси ма-ють різну структуру, але всі вони забезпе-чують тільки односторонню провідність імпульсу. Через аксон рухового неврона збудження досягає іннервованого органа, де через рухові закінчення забезпечує пев-ний (руховий, секреторний) ефект. Ці нев-рони найчастіше є мультиполярними — мають різкі контури й значну кількість дендритів, що розгалужуються.

Асоціативні неврони забезпечують нер-вовий зв'язок між різними (прилеглими або розташованими поряд) групами нерво-вих клітин. Ці неврони (вони містяться переважно в корі головного мозку) ма-ють різноманітну форму.

Дендрити і аксони називають нервови-ми волокнами. У всіх органах і тканинах нервові волокна утворюють чутливі та рухові нервові закінчення. Чутливі нер-вові закінчення, або рецептори, сприйма-ють подразнення із зовнішнього або внут-рішнього середовища і перетворюють енергію подразників (механічних, хімічних, термічних, світлових, звукових тощо) на нервовий імпульс, який передається чут-ливими волокнами до центральної нерво-вої системи. Рухові нервові закінчення передають імпульси з нервового волокна на іннервований орган.

Сукупність функціонально пов'язаних між собою невронів з їхніми відростками та нервовими закінченнями створює не-рвову систему. Скупчення тіл нервових клітин утворює сіру речовину (substantia grisеa), а їхніх відростків —