дрібні суглоби. При біопсії синовіальної оболонки виявляються відкладення фібрину, гіпертрофія ворсинок, проліферація судин і виражена плазмоцитарна і лімфоцитарна інфільтрація. Число лейкоцитів в синовіальній рідині коливається від 500 до ПО 000 в 1 мм. Найбільшу частину з них складають сегментоядерні. Часто наголошується підвищений вміст білка (від 3 до 8 г/л) і глюкози. Лайм-артрит схожий на реактивний артрит по своїй течії. З часом в суглобах наголошуються типові для хронічного запалення зміни: остеопороз, стоншування і втрата хряща, кортикальні і краєві узори, іноді — дегенеративні зміни: субартикулярний склероз, остеофітоз.
Ускладнення при Лайм-борреліозе дуже рідкісні і чаші виявляються у вигляді резідуальних явищ.
Діагноз хвороби Лайма складний особливо в пізньому періоді через виражений клінічний поліморфізм і часту відсутність типових проявів захворювання. Діагностика базується в першу чергу на клінічній картині, епідеміологічних даних і підтверджується результатами серологічного дослідження. Клінічний діагноз може вважатися достовірним лише в тих випадках, коли в анамнезі наголошувалася мігруюча еритема — клінічний маркер захворювання. Культури боррелій від хворої людини виділяються насилу. Для підтвердження діагнозу широко використовують серологічні методи. У нашій країні для виявлення антитіл до борреліям застосовують реакцію непрямої іммунофлюоресценпії (Н-РИФ) і реакцію з ензіммеченними антитілами (ELISA). Проте є серонегатівні варіанти перебігу хвороби. Нерідко вальшивопозитивні результати спостерігаються при сифілісі. Про можливу інфікованість можна судити по виявленню боррелій в препаратах кишечника присмоктуючого кліща з використанням темнопольної мікроскопії. У уражених органах і тканинах можна виявити боррелій методом електронної мікроскопії, спеціальним забарвленням сріблом і за допомогою моноклональних антіборреліозних антитіл. Перспективний метод полімеризації ланцюгів (polimerase chain reaction — PCR), використовування якого дозволяє підтвердити діагноз при малій кількості мікробних тіл в організмі.
Зміни периферичної крові при ХЛ неспецифічні і, в основному, відображають ступінь запальних змін в органах. проводиться з кліщовим енцефалітом, групою серозних менінгітів і менінгоенцефаліту, реактивним і ревматоїдним артритами, гострим ревматизмом, невритами, радикуло-невритами, захворюваннями серця з порушеннями провідності і ритму, міокардитом, дерматитами різної етіології.
Лікування хвороби Лайма включає комплекс лікувальних заходів, в якому провідна роль відводиться етіотропній терапії. Лікарські препарати призначають пероральний або парентеральний залежно від клінічної картини і періоду хвороби.
З пероральних препаратів перевагу віддають антибіотикам тетрациклінового ряду. Препарати призначають в першому періоді хвороби за наявності еритеми в місці присмоктування кліща, лихоманки і симптомів загальної інтоксикації за умови відсутності ознак поразки нервової системи, серця, суглобів. Призначають тетрациклін по 0,5 г 4 рази на добу або доксициклін (вібраміцин) — по 0,1 г 2 рази на добу, курс лікування 10 днів. Дітям до 8 років призначають амоксициллін (амоксил, флемоксин) всередину 30-40 мг/(кг * сут) в 3 прийоми або парентеральний 50—100 мг/(кг * сут) в 4 ін'єкціях. Не можна знижувати разову дозу препарату і зменшувати кратність прийому ліків, оскільки для отримання терапевтичного ефекту необхідно постійно підтримувати достатню бактеріостатичну концентрацію антибіотика в організмі хворого.
В даний час найефективнішим препаратом для лікування хвороби Лайма є цефтріаксон (лонгацеф, роцефін), в добовій дозі 1—2 р. Тривалість курсу 14—21 сут.
При хронічному перебігу хвороби курс лікування Пеніциліном по тій же схемі продовжується 28 днів. Представляється перспективним використовування антибіотиків ряду Пеніциліну пролонгованої дії — екстенцилліна (ретарпена) в разових дозах 2,4 млн. ЕД 1 раз на тиждень протягом 3 нед.
У випадках мікст-інфекції (хвороба Лайма і кліщовий енцефаліт) разом з антибіотиками застосовують проткліщевий гамма-глобулін.
Превентивне лікування постраждалих від укусу інфікованого борреліями кліща (досліджують вміст кишечника і гемолімфа кліща методом темнопольної мікроскопії) проводять тетрацикліном по 0,5 г 4 рази на добу протягом 5 днів. Також в цих цілях на кафедрі інфекційних хвороб ВМедА з хорошим результатом використовують ретарпен (екстенциллін) в дозі 2,4 млн. ЕД внутрішньом'язовий одноразово, доксициклін по 0,1 г 2 рази на добу протягом 10 днів, амоксиклав по 0,375 г 4 рази на добу протягом 5 днів. Лікування проводять не пізніше 5-го дня від моменту укусу. Ризик виникнення захворювання зменшується до 80%.
Прогноз при хворобі Лайма сприятливий. При пізно початій або неадекватній етіотропної терапії захворювання прогресує, часто переходить в рецидивуючу і хронічну течію. Зниження працездатності і у ряді випадків інвалідність обумовлені стійкими резідуальними явищами. Ті, що перехворіли підлягають динамічному лікарському спостереженню протягом року (огляд інфекціоніста, терапевта, невропатолога, постановка непрямої реакції іммунофлуоресценції шкірні 3 мес), після чого робиться висновок про відсутність або хронізації інфекцію.
Специфічна профілактика ХЛ в даний час не розроблена. Заходи неспецифічної профілактики аналогічні таким при кліщовому енцефаліті. Вельми ефективний спосіб попередження зараження — не допускати присмоктування кліщів (використовування захисного одягу і відлякуючих засобів).