Дещо пізніше до них долучилися такі вчені, як Анісімов О.В. (акушерство та гінекологія), Ільченко П.Я. (загальна хірургія), Ковшар Ф.В. (фармаколгія), Кравець М.П. (пропедевтична терапія), мартинюк А.Г. (факультетська хірургія), Мацієвський В.О. (інфекційні хвороби), Ні кольська Л.О. (оперативна хірургія і топографічна анатомія), Зощенко Г.В. (психіатрія), Райцес В.С. (нормальна фізіологія), Ротенберг Д.Л. (загальна хірургія), Шифрін А.Р. (дерматовенерологія), Шлапак Т.В. (офтальмологія), Шкромида М.І. (очні хвороби), Дельва В.О. (неврологія), Решоткіна Л.П. (педіатрія), вакалюк П.М., Ольгіна Ф.П., Паращук Г.П. (внутрішні хвороби).

З 1954 року інститут очолив талановитий вчений, висококваліфікований спеціаліст у галузі біохімії професор Бабенко Георгій Овксентійович, який на цій посаді працював до 1978 року включно. Це етап становлення інституту як кузні науково-педагогічних кадрів і розробки важливої для практичної медицини проблеми „Мікроелементи в медицині”. Тоді ж створена проблемна лабораторія „Мікроелементи – метали і металоферменти”, яка функціонує і тепер.

У виконанні досліджень під керівництвом професора Бабенка Г.О. за проблемою „Мікроелементи в медицині” працювали співробітника кафедри біохімії (Ковтун як М.А., Карплюк З.В., Смоленська В.О., Гарбарець Б.В., Бойкова Л.Т., Гонський Я.І., Гойнвцькій М.М., Клименко А.О., Гаврилюк М.В., Непорадний Д.Д., Максимчук Т.П., Павлюк В.М.).

До розробки цієї проблеми підключились і клінічні кафедри – внутрішніх хвороб (Вакалюк П.М., Ванджура І.П., Паращук А.П., Органт С.Я.), фтизіатрії (Зозуляк В.І.), педіатрії (Решоткіна Л.П., Волосянко Р.П., Юрцева А.П.), неврології (Дельва В.О.), ендокринології (Гарагаш’ян А.А.), дерматології (Ткач В.Є.), офтальмології (Шлапак Т.В., Шкромида М.І.), анестезіології (Волошинський О.В.). В цей період великий вклад у розвиток наукових досліджень вніс професор Гарагаш’ян А.А. Тоді ж були отримані наукові обґрунтування застосування радіоактивного йоду з метою профілактики та лікування зобної хвороби, яка на той час була великою регіональною проблемою Прикарпаття. Великий син вірменського народу Ара Арменакович віддав своє життя за здоров’я українців-галичан.

В 60-70-ті роки успішно розвивався також морфологічний науковий напрямок – колатеральний кровообіг. Фундатором його був професор Мельман Ю.П., лауреат Премії імені В.П.Воробйова. Юхимо Петровичем розроблені багато численні аспекти стану колатерального кровообігу в різних басейнах кровоносної системи в нормі і при захворюваннях. За цим напрямком йшло становлення морфологічної школи професора Меломана Ю.П. Найбільш талановитими учнями цієї школи є такі вчені, як Шутка Б.В. – заслужений1 діяч науки і техніки України, дійсний член Академії наук вищої школи – лідер сучасної прикарпатської морфологічної школи, фундатор нового напрямку „Мікро циркуляція і судинно-тканинні взаємовідносини в нормі і при паталогічних станах”, а також професори : Ковальчук Л.Є., Дацун І.Г., Дельцова О.І., Левицький В.А., Геращенко С.Б. Незабаром з цієї школи відокремилась група науковців, яка зайнялася проблемою медичної генетики (Ковальчук Л.Є, Случик В.П., Телюк П.М., Шута В.І., Бондаренко М.В., Титова О.В., Орел Н.О.).

У 80 – 90 роках наукові дослідження переорієнтовані на розробку прикладної тематики стосовно різних галузей медицини. Найважливішими серед них були дослідження терапевтичної школи, яку організував і очолив у 1981 році дійсний член АМН України, доктор медичних наук, професор Нейко Є.М. та хірургічної школи (Верхтратський С.А., Ротенберг Д.Л.. Ваврик Є.М., Шевчук М.Г., Геник С.М., Василюк М.Д., Гончар М.Г., Шевчук І.М., Гудз І.М.).

В ході досліджень цього періоду був синтезований і впроваджений у виробництво фітофарзасіб УРОЛЕСАН, який увійшов у практику в якості препарату урологічної практики. В подальшому коло показань для його застосування було значно розширене (кардіологія, пульмонологія, гастроентерологія тощо).

З 1996 року академія увійшла до складу закладів, які включені в проект ВООЗ „Національна програма інтегрованої профілактики неінфекційних захворювань в Україні – „CINDI”. Цей проект був скерований на те, щоб завадити виникненню та послабити наслідки серцево-судинних, стоматологічних, бронхолегеневих, ревматичних, гастроентерологічних та неінфекційних захворювань. В рамках зазначеного наукового проекту Вченою радою академії був затверджений основний науковий напрямок „Розробка нових медичних технологій та стандартів діагностики, лікування і профілактики найважливіших неінфекційних захворювань”, над виконанням якого було зосереджено 80% усієї тематики академії.

Найбільш вагомими здобутками у 1997 – 2004 роках були наступні:

„Спосіб отримання транс генних рослин родини Arabidoopsis thaliana екотипу Columbii – o, чутливих до хімічних мутагенів, забрудненість якими навколишнього середовища в Україні у 5 – 10 разів перевищує допустимі рівні” (професор Ковальчук Л.Є.).

Вперше в рамках спільного наукового проекту Івано-Франківської державної медичної академії та Інституту Ф.Мішера (Швейцарія) синтезовані транс генні рослини для біоіндикації забруднення довкілля радіонуклідами. Цей спосіб захищений Євро-Патентом № 00116070.4 – 216 від 19.09.2000 року.

Авторами цього проекту (Ковальчук Л.Є., Орел Н.О. вперше отримані і запробовані 14 нових ліній трансгенних рослин Arabidopsis thaliana, чутливих не лише до радіонуклідів, але й хімічних мутагенів.

За допомогою розробленого способу суттєво підвищується ефективність тестування інтенсивності мутагенного фонду довкілля з встановленням характеру забруднення та розробкою адекватних попереджувальних заходів з позитивним впливом на показники здоров’я населення.

Спосіб захищений 2 позитивними рішеннями на видання Патентів України та публікаціями у міжнародних часописах: „Nature”. – 2000. – vol/407/ - P/583 – 584; EMBO j. – 2000/ vol. 19, № 17ю – Зю4431 – 4438.

„Розробка препарату із порошка топінамбура і біфідумбактерій для лікування хворих на цукровий діабет і кишковий дисбактеріоз” (академік АМН України Нейко Є.М., професор Боцюрко В.І.).

Препарат „Біфтол” складається з двох частин – пребіотик порошок рослини „топінамбур” (10г), що має у своєму складі інулін, та ліофілізовані біфідобактерії, поміщені у кислотостійку капсулу. Інулін під впливом біфідобактерій розкладається до ізомера глюкози