не спричинює тахікардії, запаморочення, почервоніння шкіри. Проте, як і інші антагоністи кальцію, може спричинювати набряки гомілок. Позитивним є те, що цей препарат не має негативного інотпропного ефекту, не зменшує серцевого викиду, сприяє регресії гіпертрофованого міокарда лівого шлуночка. До того ж він знижує рівень триацигліцеринів в крові і підвищує вміст ЛПВШ (антиетерогенна дія), не впливає на рівень глюкози в крові, що дає можливість застосовувати його у хворих на гіпертензивну хворобу із супутнім цукровим діабетом.
IV. Інгібітори АПФ є потужними судинорозширювальними засобами, за допомогою яких блокують вплив головного пресорного фактора ангіотензину ІІ. Препарати цієї групи є засобами вибору у хворих з ангіотензин ІІ-залежною формою гіпертензивної хвороби. Крім того, інгібітори АПФ запобігають розпаду брадикініну, який теж є вазодилатуючою субстанцією, сприяють збільшенню вмісту вазодилатуючих простагдандинів у крові. За рахунок вазо дилатації знижується рівень артеріального тиску, зменшується ЗПСО. До того ж інгібітори АПФ ефективні при серцевій недостатності, що часто спостерігається у хворих на гіпертензивну хворобу. Вони сприяють регресії гіпертрофії лівого шлуночка, не впливають на метаболізм глюкози і ліпідів, знижують протеїнурію.
Інгібітори АПФ досить ефективні у хворих молодого та літнього віку, показані хворим із супутнім цукровим діабетом, добре поєднуються з діуретичними засобами, в-адреноблокаторами, а також антагоністами кальцію. До останніх належать препарати лотрел (амлодипін з бензепрлом), тарка (верапаміл з триндалоприлом), веракапт (верапаміл з каптоприлом).
Із побічних ефектів інгібіторів АПФ можливі кашель, ангіоневротичний набряк, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, дисфагія, пустуральна гітопензія, запаморочення, висипання на шкірі. Ці ускладнення минають після відміни препарату. Кашель (сухий) з’являється на 3-5-й день лікування.
V. Блокатори б1-адренорецепторів. До селективних блокаторів б1-адренорецепторіввідносять празозин (адверзутен, пратсіол, мініпрес), доксазозин (кардура) та теразозин (гітрин). Ці препарати застосовують у дозі від 1 до 10 мг 1-2 рази на добу (рідше 3 рази на добу). За рахунок блокади б1-адренорецепторів відбуваються периферійна вазо дилатація, зниження ЗПСО й АТ. Вони знижують головним чином діастолічний АТ, можуть використовуватися у хворих на цукровий діабет (не впливають на резистентність до інсуліну), при порушеннях ліпідного обміну. Вони не протипоказані хворим на аденому передміхурової залози. Можуть застосовуватись у хворих з хронічною нирковою недостатністю . разом з тим вони мають деякі небажані ефекти: пустуральна ортостатистична гіпотензія, запаморочення, тахікардія, гастроінтестильні розлади, у разі тривалого вживання – затримка натрію і води (посилення кальцевої реабсорбції), збільшення маси тіла (показання до одночасного застосування діуретичних засобів). Небажане їх поєднання із центральними агоністами б2-адренорецепторів (клофеліном, естуліком).
VІ. Антагоністи рецептрів ангіотензину ІІ. Всі ефекти ангіотензину ІІ здійснюються шляхом його впливу на мембранні рецептори клітин. Нині ідентифіковано чотири типи рецепторів до ангіотензину ІІ: перший А., перший В., другий, третій, четвертий.
Таким чином, оскільки рецептори до ангіотензину першого типу відповідальні за основні кардіоваскулярні ефекти ангіотензину ІІ, антагоністи цих рецепторів здатні спричинювати більш повну блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.
Висновок
Отже, діуретичні засоби є досить ефективними засобами антигіпертензивної терапії, але негативні побічні ефекти вимагають індивідуального підходу до їх застосування.
в-адреноблокатори знижують АТ не тільки за рахунок зменшення серцевого викиду, а й за рахунок пригнічення виходу реніну. Показані в-адреноблокатори насамперед хворим на гіперадренергічну й ангіотензин ІІ-залежну форми гіпертензивної хвороби. в-адреноблокатори комбінують з ті азидними діуретиками, антагоністами кальцію, а також в-адреноблокаторами.
Під час лікування в-адреноблокаторами важливо контролювати стан хворого для виявлення ознак передозування, що з’являються вже через 20 хв. – 2 год.: важка бродикардія, гіпотензія, синдром низького серцевого викиду. Тому в-адреноблокатори не слід призначати хворим із серцевою і бронхіальною астмою, інсулінзалежним з цукровим діабетом, захворюваннями периферійних судин.
6. Література
1. Госпітальна терапія/ Середюк Н.М., Нейко Є.М., Вакалюк І.П. – К.: Здоров’я, 2003.
2. Нейко Є.М., Боцюрко В.І. Внутрішні хвороби. – Коломия: Вік, 1997.
3. Медикаментозне лікування внутрішніх хворіб / Під рел. Є.М.Нейка. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2000.
4. Діагностика і лікування невідкладних станів і загострень терапевтичних хворіб / Середюк Н.М. – Вінниця: Наукова книга. – 2003р.