Четверта стадія наркозу — агональна. Вона є наслідком над-мірного поглиблення наркозу і може призвести до необоротних змін у клітинах ЦНС, якщо її тривалість пе-ревищує 3— 4 хв. Серцева діяльність припиняється через 2— 3 хв після зу-пинки дихання. Перед цим не вдається визначити пульс та артеріальний тиск, з'являється липкий холодний піт, шкіра набуває сіруватого від-тінку, спостерігається зяяння сфінк-терів, а отже — мимовільні сечови-пускання та дефекація. Тільки термі-нові заходи з серцево-легенової реа-німації, розпочаті не пізніше, ніж че-рез 3—5 хв після припинення крово-обігу, можуть врятувати хворого. Тре-ба негайно припинити подавати анес-тетичний засіб, почати ШВЛ та за-критий масаж серця, ввести облугу-вальні розчини, за наявності фібри-ляції — проводити дефібриляцію.

Під час виведення з наркозу хво-рий проходить ті самі стадії, що й під час засинання, але у зворотному на-прямку. Проте межа між окремими рівнями наркозу і навіть стадіями не-чітка, меншою мірою виражена ста-дія збудження.

Методика маскового наркозу має свої особливості у зв'язку з виражені-стю стадії збудження. Як правило, зараз ефірний наркоз проводять за допомогою наркозних апаратів. Пара ефіру інгалюється разом із киснем. Наркоз найчастіше провадиться по напівзакритому контуру. Перед нар-козом протягом 2— 3 хв хворий дихає через маску чистим киснем. Після цього вмикають дозиметр ефірниці на 1— 2 об. %, та протягом 3— 4 хв хво-рий звикає до запаху ефіру. Посту-пово його подавання збільшують до 10—20 об. %. Під час збудження, що розпочалося, не можна припиняти подавати анестетичний засіб. Тільки у разі виникнення блювання знімають маску на короткий час. Після вида-лення блювотних мас знову продов-жують наркоз. До відновлення свідо-мості, кашльового та глоткового реф-лексів залишати хворого без догляду не можна, бо можуть виникнути блю-вання, аспірація в дихальні шляхи, порушення гемодинаміки, зовніш-нього дихання та газообміну. Навіть після повного відновлення свідомості слід протягом кількох годин продов-жувати інтенсивне спостереження за хворим.

Протипоказання: гострі за-пальні процеси в дихальних шляхах і легенях, міастенія та операції, що потребують застосування електроножа для електрокоагуляції.

Фторотан — сильна наркотична речовина (у 4—5 разів сильніша за ефір і в 50 разів — за закис азоту), не подразнює дихальних шляхів, при-гнічує салівацію та секрецію слини і бронхіальних залоз, розширює брон-хи, з організму виводиться швидко. Пригнічує гортанні та ковтальні реф-лекси, що дозволяє інтубувати тра-хею без застосування м'язових релак-сантів. Після пробудження нерідко спостерігаються тремтіння та озноб, рідше — блювання (2—6 % випадків).

Фгоротан пригнічує дихання (без-посередній вплив на дихальний центр та релаксація дихальних м'язів). Він справляє прямий депресивний вплив на функцію міокарда.

Препарат знижує артеріальний тиск, стимулює центр блукаючого нерва та зменшує частоту пульсу.

Методика маскового фторотаново-го наркозу така сама, як і у разі ви-користання будь-якого іншого інгаля-ційного анестетика. Враховуючи вузь-ку терапевтичну дію препарату, його слід застосовувати тільки за наявності спеціальних випарників, розташова-них поза системою циркуляції газів.

Спочатку хворому подають кисень через маску, потім відкривають випар-ник фторотану, і протягом 2—3 хв його концентрація поступово підвищується до 2—3 об. %. Після введення хворо-го в стан наркозу концентрацію змен-шують до 1,0—1,5 об. %. Введення в стан наркозу відбувається швидко (5— 7 хв), без відчуття ядухи тощо.

Хірургічна стадія фторотанового наркозу розподіляється на 3 рівні.

Пробудження при цьому виді зне-болювання відбувається без збудження, блювання спостерігається рідко, свідомість відновлюється через 5—10 хв.

Азоту закис — це індиферентний газ, який у незміненому вигляді ви-діляється з організму головним чином через легені. У концентраціях, що не перевищують 80 %, не чинить нега-тивного впливу на функцію життєво важливих органів. Препарат не при-гнічує гемодинаміку, газообмін, не впливає на функцію печінки, нирок, незначно стимулює функцію симпа-то-адреналової системи.

Наркоз азоту закисом можна про-водити за допомогою будь-якого нар-козного апарата, що має дозиметри для азоту закису та кисню. Як прави-ло, застосовують напівзакритий або напіввідкритий контур. Зниження тиску газу відбувається в редукторі. Під час проходження через нього азо-ту закису водяна пара, яка міститься в ньому в невеликих кількостях, кон-денсується, і вода може замерзнути, що призводить до поступового припи-нення подавання азоту закису. Це пов'язано з тим, що випаровування азоту закису супроводжується вбиран-ням тепла, і температура його може знизитися до точки замерзання води. Цього можна уникнути за допомогою спеціального редуктора або зігріван-ня місця його з'єднання з балоном. Для запобігання замерзанню у разі централізованого подання газу доціль-но відкривати кілька балонів. При наркозі азоту закисом можна викори-стовувати вбирач вуглекислоти.

Враховуючи небезпеку розвитку гіпоксії внаслідок неточного дозуван-ня, не рекомендують застосовувати азоту закису у концентрації понад 75 %, тобто у співвідношенні з кис-нем вище ніж 3:1 (наприклад, 6 л азо-ту закису та 2 л кисню). Маску слід щільно накладати на обличчя хворо-го, аби газонаркотична суміш не змішувалася з атмосферним повітрям. Припиняють наркоз шляхом повільно-го зниження концентрації анестетика. Після припинення подавання азоту закису треба протягом 4—5 хв інгалю-вати чистий кисень, оскільки якщо одразу припинити подавання кисню, азоту закис швидко дифундує з крові в альвеоли і, змішуючись з атмосферним повітрям, знизить альвеолярну концен-трацію кисню нижче за нормальні ве-личини. Виникне так звана дифузійна гіпоксія.

Стадія аналгезії досягається за інга-ляції 50— 66 % азоту закису, тобто за використання його з киснем у співвідношенні 1:1 чи 2:1. У ослабле-них хворих з тривалим патологічним процесом та у хворих з