За тривалістю дії розрізняють повний наркоз (при травмах і великих операціях) і неповний (рауш-наркоз) (використовують для короткочасних втручань - розкриття гнійників, вправлення вивихів і ін.).

Хворих старанно обстежують для з'ясування можли-вих протипоказань для наркозу (захворювання серця, нирок, легень та ін.). Обов'язково проводять санацію порожнини рота. Наркоз дають натщесерце.

Перед операцією виймають знімні зубні протези. При невідкладних операціях, переповненні шлунка (наприк-лад, при завороті кишок) роблять промивання шлунка, щоб запобігти проникненню шлункового вмісту в дихаль-ні шляхи.

Велике значення має попередня психологічна підго-товка хворого. Хворому слід пояснити, чому необхідно провести операцію під наркозом, підготувати до наркоз-них процедур. Перед введенням засобів для інгаляційно-го наркозу проводять медикаментозну підготовку (премедикацію) з метою заспокоєння хворого, пригнічення рефлексів блукаючого нерва, гортанних нервів, ослаблен-ня рефлексів великих судин.

Усім хворим за 1—1,5 год. до операції вводять підшкірно 1 мл 1—2 % розчину омнопону або промедолу, за 30 хв до неї— 1 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату. Атропіну сульфат призначають з метою зменшення сек-реції слизової оболонки дихальних шляхів і запобігання спазму голосової щілини, бронхоспазму та брадикардії.

Ускладнення, спричинені загальною анестезією.

Ускладнення можуть виникнути на різних етапах анесте-зіологічного забезпечення: під час премедикації, ввідно-го наркозу, в період підтримання наркозу і у післянаркозний період. Найбільш відповідальними етапами є: введення в наркоз, пробудження і ранній післянаркозний період.

Виникнення ускладнень може бути пов'язане із:

а) специфічним впливом анестетика;

б) видом і методом анестезії;

в) основним або супроводжуючим захворюванням;

г) характером оперативного втручання.

Основою запобігання ускладненням є адекватна під-готовка хворого до операції та наркозу, а також ретель-ний контроль за станом хворого на всіх етапах анесте-зіологічного забезпечення.

Ускладнення з боку органів дихання виникають при порушеннях:

а) прохідності дихальних шляхів (накопичення хар-котиння, западання язика, аспірація блювотної маси, ларингоспазм, бронхоспазм тощо),

б) регуляції дихання (пригнічення дихального цент-ру лікарськими засобами, гіпоксія тощо),

в) нервово м'язової провідності (вплив міорелаксантів, антибіотиків, порушення електролітного обміну),

г) з боку легенів (пневмонія, ателектаз, набряк ле-генів тощо).

Будь-які порушення дихання призводять до киснево-го голодування (гіпоксії, гіпоксемії) і накопичення вуг-лекислоти (гіперкапнії). Ускладнення можуть виникати окремо одне від одного, але частіше вони розвиваються в комплексі.

Гіпоксія. Дихальна, або гіпоксична, гіпоксія виникає при гіповентиляції, порушеннях прохідності дихальних шляхів, зменшенні вмісту кисню у вдихуваній суміші, ле-геневій патології Характерна ознака — зниження PaO2.

Циркуляторна гіпоксія розвивається внаслідок пору-шень серцево судинної діяльності (шок, безпосередній вплив анестетика тощо) Збільшується артеріовенозна різниця за О2.

Анемічна, або гемічна, гіпоксія відзначається при зменшенні кількості гемоглобіну (кровотеча) або при його блокаді (отруєння ціанідами, оксидом вуглецю, ні-тратами). Характеризується низьким O2 (об %) при ви-сокому PO2.

Тканинна, або гістотоксична, гіпоксія спостерігається при нездатності клітин засвоювати кисень, що буває зу-мовлено порушенням функції ферментних систем. При нормальному РаО2 різко зменшується артеріовенозна різниця за O2.

Клініка гіпоксії І—стадія компенсації (аналептична);

II — стадія послаблення компенсаторних реакцій (наркотична),

III—стадія декомпенсації (токсична).

Відзначають порушення дихання (при анемії, коли відновлений гемоглобін менше 60—50 г/л, і при тканин-ній гіпоксії ціанозу може не бути), тахікардію, підйом AT з наступним його зниженням, швидку втрату свідо-мості (або поглиблення наркозу при незмінній концент-рації анестетика), при поглибленні наркозу спостеріга-ють судоми, розширення зіниць, брадикардію, зупинку серця.

При перших ознаках гіпоксії насамперед потрібно:

а) вислухати дихання хворого над обома легенями,

б) переконатися в прохідності дихальних шляхів,

в) перевірити справність наркозного апарату і пода-чу кисню.

Гіперкапнія. Виникає при гіповентиляції легенів, що відзначається внаслідок пригнічення дихання анестети-ками або наркотичними речовинами, нефізіологічного операційного положення хворого, післяопераційного бо-лю, відсутності або неефективності адсорбента, великого «мертвого простору».

Гіперкапнія стимулює симпатико-адреналову систему. При цьому спостерігається підвищення AT, посилення салівації, яскраве почервоніння шкірних покривів і сли-зових оболонок, екстрасистолія. Розширення капілярів зумовлює посилення кровотечі, що є однією з причин уповільненого пробудження після наркозу і може при-звести до набряку мозку.

При виникненні гіперкапнії необхідно нормалізувати легеневу вентиляцію (ДШВЛ або ШВЛ), замінити хі-мічний поглинач.

В післяопераційний період при гіпервентиляції виникає загроза розвитку артеріальної гіпо-тензії, яка може відзначатись внаслідок припинення центральної стимуляції кровообігу вуглекислим газом при наявності периферичної вазодилатації.

Ускладнення з боку серцево-судинної системи. Пору-шення кровообігу можуть бути спричинені неадекватним газообміном, змінами ОЦК, послабленням серцевої ді-яльності, порушенням периферичного кровообігу, зміною реологічних властивостей, зсідної та фібринолітичної си-стем крові.

При цьому відзначаються: зміна величин AT, пору-шення серцевого ритму, зупинка серця, емболія і тром-боз.

Порушення нормального ритму і частоти серцевої діяльності.

Тахікардія — виникає при порушеннях газообмі-ну і транспорту газів крові, крововтраті, неадекватній анестезії, рефлекторній стимуляції серця, введення атро-піну сульфату, ефіру. Виражена тахікардія може бути провісником фібриляції шлуночків серця.

Брадикардія. Причиною її розвитку є тяжка гі-поксія, .подразнення блукаючого нерва, передозування фторотану або метоксифлурану, введення дитиліну. Мо-же передувати зупинці серця.

Аритмія є наслідком гіперкапнії, подразнення ре-цепторів вегетативної нервової системи. Лікування — адекватна вентиляція, нейровегетативна блокада, при брадиаритмія — введення атропіну.

Артеріальна гіпертензія може виникати внаслідок гіперкапнії, гіпоксії, больового стресу, впливу анестетиків (кетамін) і адреноміметиків. Артеріальна гіпотензія:

а) з тахікардією—розвивається при гіповолемії будь-якого походження. Лікування полягає у відновлен-ні ОЦК. При підозрі на гостру надниркову недостатність призначають гормони. При гострій серцевій недостат-ності, що виникла внаслідок інфаркту міокарда або збиткового переливання крові та рідин, уводять кардіо-тоніки;

б) з нормальним пульсом — спостерігається при зни-женні судинного тонусу на фоні помірної ваготонії (нар-коз тіопентал-натрієм). Призначають вазопресори;

в) з брадикардією — відзначається при тяжкій гіпок-сії, передозуванні фторотану і наркотичних анальгети-ків, ваготонії.

Виявивши зниження AT,